Галина Степанівна анітрохи не розгубилася. Вона театрально зітхнула, поправила волосся й полізла у величезну сумку зі шкірзаму. Блискавка брязнула гучно, майже різко. Усередині довго шаруділи пакети, дзвеніли ключі, перекочувалася косметичка. Нарешті вона вийняла тонку пачку купюр, стягнуту гумкою, і поклала її на стіл.
На полірованій поверхні ця пачка виглядала не як внесок у квартиру, а як випадково забуті гроші на дрібні витрати.
— Ось, — із гідністю промовила вона. — Від нашої сім’ї. Тридцять тисяч. Усі мої заощадження.
Дарина тихо гикнула. Літні продавці завмерли, не кліпаючи. Нотаріус подивився спочатку на купюри, потім на Галину Степанівну; його брова повільно піднялася.
— Вибачте, це вся сума, яку ви плануєте внести?
— Я ясно сказала: усе, що було, — відповіла вона й тут же повернулася до моєї мами. — У вас же після продажу ділянки залишилися гроші. Додайте те, чого бракує. Ми тепер одна сім’я, навіщо влаштовувати рахунки? Квартира все одно оформлюється на молодих порівну. Назар чоловік, йому половина належить.
Я кілька секунд не могла поворухнутися. Спершу здалося, що це якась безглузда перевірка, дурна сцена, після якої хтось розсміється й скаже, що справжні документи зараз дістануть. Але Назар дивився майже задоволено. На його обличчі була не паніка, а тихе вдоволення: мама придумала вихід, а інші чомусь не поспішають радіти. Він навіть трохи розправив плечі, ніби вже приміряв на себе роль власника половини квартири.
Розрахунок Галини Степанівни став зрозумілий до неприємного. Усі вже зібралися, продавці приїхали, нотаріус підготував папери, атмосфера солідна, відступати ніяково. Вона явно вирішила, що мої батьки заплатять, аби тільки не влаштовувати скандал при чужих людях.
— Тобто ваша мама кладе на стіл тридцять тисяч, — сказала я повільно, щоб кожне слово прозвучало ясно, — а мої батьки мають додати майже всю вартість квартири? І після цього ви хочете половину?
Назар насупився. Його задоволення миттєво змінилося роздратуванням.
— Олесю, ну навіщо ти це починаєш? — прошипів він і потягнув мене за рукав. — Мама ж пояснила. Ми сім’я. Якщо все спільне, яка різниця, хто скільки вніс?
Я спокійно зняла його пальці зі свого піджака…
