Це німе запитання звучало так гучно, що, здавалося, могло пробити товсті бетонні стіни. У наступні дні Лейла продовжувала тихо сидіти у своїй камері, поводячись абсолютно як завжди. У неї не спостерігалося ні нападів паніки, ні будь-яких ознак гострого психозу.
Але сама в’язниця, здавалося, була приголомшена до самого свого підмурку. Деякі працівники перешіптувалися, припускаючи, що ув’язнена спланувала цю акцію від самого початку. Жінка, якій загрожує провести все життя за ґратами, здатна піти на будь-які крайнощі заради порятунку.
Але якщо її головною метою було уникнути суворого покарання, чому вона приховувала особу батька? Чому вона не подала прохання про амністію значно раніше, щойно дізналася про свій стан? Чому вона вперто мовчала довгі місяці, поки її таємниця не розкрилася цілком випадково?
Внутрішня слідча комісія остаточно зайшла в глухий, безпросвітний кут. Кількість звітів множилася з кожним днем, заповнюючи папки на столах начальства. Але кожна знайдена відповідь породжувала десятки нових, іще складніших запитань.
Не було ні зіпсованих камер спостереження, ні зламаних замків, а персонал суворо дотримувався протоколів. При цьому незаперечна правда була абсолютно ясна всьому медичному відділу. Ув’язнена Лейла Худа Аль-Фаїз справді виношувала живу, здорову дитину.
І якщо її твердження були правдивими, то це не результат технічної помилки чи таємного зв’язку. Тоді що ж насправді сталося в темних коридорах в’язниці? Тієї ночі директор тримав у втомлених руках тридцять сторінок докладних звітів і аналізів.
Попри велику кількість паперів, у його голові наполегливо крутився лише один нерозв’язний сумнів. Як саме ця крихка жінка змогла здійснити задумане в умовах найсуворішої ізоляції? Коли офіційне розслідування остаточно застопорилося, у керівництва урвався терпець.
Абсолютно всі камери, двері й навіть тарілки з тюремною їжею були перевірені якнайретельніше. Але наявність плода, що розвивався в животі Лейли, і далі залишалася моторошно незрозумілим фактом. Нарешті технічна служба виявила одну важливу деталь у літніх журналах чергувань.
У липні там значився чоловік-в’язень, якому доручили прибирання технічного приміщення. Це приміщення розташовувалося якраз між головною адміністративною будівлею та охоронюваним жіночим блоком. Чоловікам суворо заборонялося наближатися до жіночої зони, але це завдання чомусь вислизнуло з уваги.
Ім’я цього ув’язненого впадало в око, мов яскрава чорнильна пляма на чистій сторінці. Його звали Рамі Джалал Аль-Наджар, йому було двадцять шість років. Він відбував тридцятимісячний строк за умисне завдання тілесних ушкоджень без пом’якшувальних обставин.
На суді в нього навіть не було власного адвоката для повноцінного захисту. У його особовій справі була зроблена лише одна коротка позначка: «запальний характер». Однак його життєва історія до в’язниці була вельми примітною й глибоко трагічною.
Рамі завжди був блискучим відмінником — як у школі, так і в престижному університеті. На четвертому курсі медичного факультету він навіть посів друге місце на національній олімпіаді з біології. Його батько працював військовим лікарем і героїчно загинув у рятувальній операції під час сильної повені.
Після цієї трагедії мати Рамі пережила тяжкий нервовий зрив. Молодому чоловікові довелося цілком узяти на себе турботу про молодшу сестру. Щоб хоч якось звести кінці з кінцями, він підробляв у лікарні й давав приватні уроки.
Однієї холодної зимової ночі, проходячи повз будинок своєї сестри, він став свідком жахливої сцени. П’яний чоловік намагався силоміць затягти перелякану дівчину в темний провулок. Не роздумуючи ані секунди, Рамі щосили вдарив нападника важким гайковим ключем.
Ґвалтівник вижив, але дістав незворотне ушкодження головного мозку від потужного удару. Рамі негайно заарештувала поліція, що прибула на місце, просто там. Висунуте проти нього обвинувачення повністю підтвердилося в ході короткого слідства.
Оскільки випадкових свідків нападу не виявилося, суд не став пом’якшувати вирок. Опинившись за ґратами, молодий чоловік поводився гранично спокійно й дисципліновано. Завдяки своїм чудовим технічним навичкам він отримав офіційний дозвіл допомагати персоналу з дрібним ремонтом…
