Того вечора Дарина відчинила шафу й затримала погляд на синій сукні — єдиній по-справжньому гарній речі у своєму небагатому гардеробі. Наступного тижня однокурсниця Юля збиралася святкувати день народження й запросила її в гості.
— Може, вдягну її наступного тижня? — промовила вона вголос, думаючи про Юлин день народження.
Після цього Дарина акуратно повісила сукню в шафу.
Вона ще не знала, що зовсім скоро дорога їй річ виявиться пов’язаною з одним із найпринизливіших днів у її житті.
У сусідній кімнаті дід читав вечірню газету. Про те, що відбувалося в університеті, він нічого не знав, хоча зміни в настрої онуки вже будили в ньому невиразне занепокоєння. Таке передчуття часом приходить до людей, які багато бачили, ще до того, як біда стає явною.
За тиждень після почутої розмови Денис перейшов від слів до діла. Під час великої перерви студенти прямували до їдальні, коли він раптом гукнув Дарину майже приязно:
— У нас суперечка виникла. Ти ж із села, значить, готувати вмієш?
У його тоні чувся підступ, але Дарина все ж відповіла:
— Умію. А до чого тут ваша суперечка?
— Хочемо перевірити, чи знаєш ти, як накривають на стіл і їдять за правилами. Чи у вас усі беруть руками з однієї миски?
Навколо засміялися. Образа підштовхнула Дарину заперечити:
— Культурні люди живуть не лише в місті. З правилами поведінки я знайома.
— Образилася? Тоді доведи, — втрутився Станіслав. — Пообідаєш сьогодні з нами й покажеш вищий клас манер.
Дарина насторожилася, однак усього задуму не побачила. Їй хотілося довести цим розпещеним міським хлопцям, що сільське походження не робить її гіршою. Тому вона погодилася…
