Вона почала з реєстру острівної юрисдикції. Дані знайшлися швидше, ніж очікувалося. Структура володіння була не складною — просто на неї ніхто не дивився достатньо уважно: три рівні, номінальний акціонер, операційна компанія в основній юрисдикції. Частка Ковальчука не ховалася так глибоко, щоб її неможливо було побачити. Її сховали рівно настільки, щоб не помітити при побіжному перегляді.
До вечора Марта побудувала половину моделі й зупинилася на деталі, яка не вкладалася у звичний профіль видобувної компанії. У звітності за минулий рік стояла велика стаття витрат на консультаційні послуги: сорок сім мільйонів у звітній валюті. Для такої компанії консультації могли бути звичайним рядком, але розмір, дата й контрагент робили її надто помітною. Це не було доказом порушення. Це було місце, де аналітик зобов’язаний сповільнитися. Контрагент — невелика фірма, зареєстрована лише за кілька місяців до угоди.
Марта позначила рядок червоним. Завтра треба було зрозуміти, що стоїть за цією сумою.
У вівторок вона прийшла о сьомій ранку. Охоронець біля турнікета, літній чоловік на ім’я Сава, уже знав її й підвів брови.
— Сьогодні зовсім рано.
— Є робота.
Відділ був порожній. Вона ввімкнула світло тільки над своїм столом і відкрила ноутбук.
Фірма називалася «Профконсалт». Зареєстрована чотирнадцять місяців тому. Мінімальний статутний капітал. Єдиний засновник і директор — Роман Ігорович Гайдук. За відкритими базами це ім’я з’являлося ще в семи компаніях: усі створені недавно, усі з мінімальним капіталом, усі без помітної ділової історії.
Номінальна конструкція. Типова. Але типова не означає безпечна.
До дев’ятої ранку картина склалася. Сорок сім мільйонів пішли в «Профконсалт» за стратегічне консультування. Слідів реальної діяльності у відкритому полі не було: ні сайту, ні згадок у галузевих матеріалах, ні видимих великих клієнтів. Це могло бути законною оптимізацією. Могло бути виведенням коштів. Марта не писала висновків, яких не могла довести. Вона фіксувала лише підтверджене: нетипова за розміром стаття витрат, контрагент без перевірюваної ділової історії, ознаки номінального управління.
Три абзаци. Без звинувачень. Цього було досить, щоб уважна людина побачила червоний прапорець.
Близько десятої почали приходити колеги. Кирило проходив повз, глянув на екран і зупинився.
— «Рудний схил»?
— Так.
— Це ж актив Ковальчука.
— Я знаю.
Він дивився на неї кілька секунд.
— Марто, ти розумієш, що робиш?
— Звіт за відкритими даними.
— Ти розумієш, що я маю на увазі.
Вона відірвалася від екрана.
— Кириле, ти три роки не піднімав питання щодо «Омега-Буду». Сам сказав мені: так заведено, не чіпай. Я тебе не засуджую. Просто я так не можу. Це не хоробрість. Я справді не вмію інакше.
Кирило довго дивився на неї. Потім сказав тихо, без іронії:
— Я знаю. Тому й дивлюся.
Він пішов.
О пів на шосту звіт був готовий: сорок одна сторінка, структура володіння, операційні показники, боргове навантаження, ризики, розділ про «Профконсалт», висновки без оціночних звинувачень. Марта перечитала все від першої сторінки до останньої, виправила два слова, прибрала одне двозначне формулювання й відправила Вербицькому.
О 18:02 прийшла відповідь:
«Завтра о дев’ятій. Обоє будьте готові».
Слово «обоє» вона перечитала двічі. Потім зрозуміла: він, найімовірніше, уже викликав Ковальчука…
