Єдиною темною плямою в нашому рівному житті залишалася відсутність дітей. Рік за роком лікарі розводили руками й писали у висновках один і той самий туманний діагноз: безпліддя неясної природи. Аналізи Мар’яни виглядали нормально, мої показники довго трималися в допустимих межах, явної причини ніхто не знаходив. Нам говорили про вік, про стрес, про ймовірність, яка з кожним роком стає меншою, але не зникає зовсім.
Я рідко показував, як боляче мені від цього. Чоловіки мого складу взагалі не вміють легко говорити про такі речі. Але іноді я затримував погляд на чужій дитині у дворі, на маленькій долоні в батьковій руці, і всередині піднімалася така тиха туга, що будь-які машини, об’єкти й рахунки здавалися порожнім шумом. Я хотів не спадкоємця фірми, не продовжувача прізвища і не красиву картинку для старості. Я хотів одного дня почути в домі дитячий сміх і знати, що життя вміє не лише забирати…
