Остап дістав другий телефон і набрав короткий номер.
— Назаре, збирайся. Їдемо до матері. Зараз.
За годину чорна машина вже йшла з великого міста нічною трасою. Назар сидів за кермом мовчки, міцно тримаючи кермо. Остап влаштувався на задньому сидінні й дивився в темряву, де рідкісні ліхтарі відступали назад, наче чужі думки. Попереду була довга дорога, понад тисячу кілометрів, але він не квапив водія. Поспіх, як він знав, робить людину сліпою. А йому треба було бачити все…
