Наступні три дні Антон спостерігав. Мирон Федорович часто повторював, що нетерплячий мисливець бачить лише власне бажання, а терплячому звір сам показує слабке місце. Богдан щоп’ятниці приїздив до дорогого нічного закладу в центрі міста, пив до глибокої ночі й виходив через службові двері, намагаючись не траплятися на очі знайомим. Тиждень за тижнем його життя рухалося одним маршрутом.
Віталій щоранку тренувався у великому спортивному клубі. Машину він незмінно ставив у дальньому, погано освітленому кутку підземного паркінгу біля запасного виходу. Сергій кілька вечорів на тиждень потай навідував жінку, з якою зустрічався. Автомобіль залишав у приватному секторі за два будинки від її хвіртки, де поодинокі ліхтарі майже не освітлювали дороги, а сусіди не втручалися в чуже життя.
Антон записав години й послідовність маршрутів, вивчив усе до дрібниць, а потім знищив аркуш. Сім років без постійного доступу до телефону навчили втримувати в пам’яті довгі ряди цифр, розмови й обличчя. У майстерні Андрія знайшлися монтажні стяжки, міцна робоча стрічка, мішки та звичайний набір інструментів. Решту Антон підготував самостійно, не розкриваючи подробиць.
Стеження виявилося важчим, ніж він гадав. Богдан, Віталій і Сергій їздили звичними вулицями, розмовляли з людьми, сміялися й мали цілком благополучний вигляд. Іноді Антон спостерігав, як вони вітаються зі знайомими або спокійно вибирають покупки, і не знаходив на їхніх обличчях навіть тіні тривоги. Жоден випадковий перехожий не міг побачити на них чужу смерть, сім відібраних років і зруйновану Ірину. Ця буденність дратувала дужче за відкрите нахабство: троє й далі жили так, ніби ціни їхнього спокою не існувало.
Останній вечір перед початком Антон і Андрій провели на кухні. Чай у кухлях охолов, годинник байдуже рухав стрілки, але обоє уникали порожніх розмов. Андрій розумів загальний напрям задуму й свідомо не просив подробиць. Деякі рішення, вимовлені вголос, починають затягувати людей, які просто опинилися поруч, і друг не хотів знати більше, ніж було потрібно.
Антон попросив лише про одну послугу. Після умовного дзвінка Андрій мав приїхати до квартири, забрати Ірину, нагодувати, дати їй відпочити й доправити до реабілітаційного центру на околиці. Умови Антон з’ясував заздалегідь. Усі гроші, зароблені за сім років у майстерні виправної установи, він віддавав на лікування. Накопиченого вистачало лише на перший час, але іншого призначення в цих коштів уже не було.
Андрій уточнив, коли треба діяти. Антон відповів, що повідомить. Друг спокійно кивнув і сказав одне коротке слово: «Зроблю». Він не давав красивих клятв і не обіцяв неможливого. За роки знайомства Антон не міг пригадати випадку, коли б Андрій не виконав того, на що погодився.
Уночі Антон лежав на дивані й дивився в стелю. На тумбочці лежали мапа лісника й запечатаний материнський конверт. Йому вчувався слабкий запах дешевих парфумів, якими Валентина Сергіївна користувалася все життя, хоча папір навряд чи зберіг його за стільки років. Він узяв листа, потримав у руках і знову відклав. Прочитати його слід було тоді, коли більше не доведеться обирати.
Антон не планував загинути й не збирався переховуватися. Після строку, відбутого за іншого, він хотів дістати власне покарання — за вчинок, який скоїть без чужого тиску, погроз і брехливих домовленостей. У цьому викривленому розумінні лишалася єдина доступна йому чесність. О п’ятій ранку він підвівся, випив міцного чаю, перевірив фургон і ще раз оглянув підготовлені речі…👉Продовження — натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇
