До приміщення увійшла огрядна жінка в щільному бежевому плащі з піднятим до вух коміром. Половину її обличчя закривали величезні чорні окуляри. Але найбільше увагу привертав парик — жорсткий, неприродно блискучий, каштановий, із довгим прямим чубчиком. Він сидів криво, наче погано закріплений шолом, і підозріло нагадував зачіску Марини.
Незнайомка швидко озирнулася, вибрала на терміналі іншу категорію обслуговування й отримала талон іншої серії. Потім вона сіла неподалік від операційних віконець, нервово крутячи в руках паспорт. Марина примружилася: у цій безглуздо замаскованій постаті вгадувалося щось знайоме. Сутула широка спина, короткі повні пальці з перламутровим лаком, звичка нетерпляче постукувати ними по коліну.
Остаточно сумніви розвіяли туфлі. Чорна пара з великими золотистими пряжками була куплена Галиною Петрівною на розпродажі лише місяць тому. Відтоді свекруха демонструвала обновку за кожної нагоди й неодмінно розповідала, наскільки вигідною виявилася покупка.
Марина кілька разів кліпнула, сподіваючись, що помилилася. Але перед нею справді сиділа мати Тараса — у чужій зачісці, темних окулярах і наглухо застебнутому плащі. Абсурдність побаченого на мить позбавила Марину здатності міркувати. Свекруха явно намагалася бути схожою на неї, і за цим безглуздим маскарадом ховався якийсь розрахунок…
