Тим часом Лілія відкрила поданий документ, подивилася на фотографію, потім на жінку, що сиділа перед нею. Її погляд іще раз перемістився до паспорта.
— Будь ласка, зніміть окуляри, — рівно попросила працівниця.
— Для чого? — Галина Петрівна неспокійно засовалася. — У мене запалені очі й сильна світлобоязнь.
Парик при цьому сповз трохи праворуч. Лілія постукала нігтем біля фотографії й пояснила, що зобов’язана встановити особу клієнта. Відвідувачка неохоче зняла окуляри. Стали видні її бігаючі очі й щільно стиснуті губи; тепер Марина могла роздивитися обличчя без перешкод.
Лілія порівняла жінку з фотографією, перевірила відомості на екрані й знову глянула на неї. Професійна незворушність змінилася щирим подивом.
— У документі зображена жінка приблизно на тридцять років молодша за вас, і риси обличчя зовсім інші. Поясніть, будь ласка, чий паспорт ви пред’явили.
Галина Петрівна застукотіла пальцями по стійці. Упевненість помітно похитнулася, але відступати вона не збиралася.
— Це мій документ! Досить мене розглядати. Я поспішаю, тому оформлюйте видачу до останньої копійки.
У голові Марини остаточно з’єдналися вчорашнє прохання про воду, зниклий паспорт, каштановий парик і вимога зняти шість мільйонів. Свекруха розраховувала видати себе за невістку й спустошити її рахунок, поки та не встигла оговтатися після сімейного скандалу. Розрахунок був вражаюче примітивним: Галина Петрівна сподівалася, що працівниця не помітить різниці між молодою власницею документа й літньою жінкою в дешевій штучній зачісці…
