Звільнення відбулося теплої весни вісімдесят дев’ятого року. Богданові виповнилося двадцять три, він вирізнявся прямою поставою й важким, пронизливим поглядом. Повертатися до батьківського барака він не став, оскільки мати померла за пів року до його виходу, сестра поїхала шукати щастя до Києва, а батько остаточно спився й зник. Коваль зняв скромний куток у старій комуналці на гамірній вулиці Сумській. Одразу після повернення він почав щільно працювати з міськими злодійськими угрупованнями. До його компетенції входили незаконне переведення в готівку грошей, перегін викрадених автомобілів і забезпечення кримінального даху для підпільних цеховиків.
У кишені потекли солідні гривні, а кримінальна репутація стрімко зростала. Життя почало набирати неймовірних обертів, адже надворі стояли кінець вісімдесятих і початок бурхливих дев’яностих. Це був смутний час, коли старий звичний світ стрімко руйнувався, а нові правила гри ще не були до кінця сформовані. Харків змінювався буквально на очах: величезні заводи масово закривалися, заробітні плати місяцями затримували, і прості люди виживали як могли. У цій загальній метушні й хаосі Богдан почувався максимально комфортно, мов риба у воді.
Організована злочинність розквітала буйним цвітом у всіх сферах суспільства. Коваль щільно співпрацював із міцною групою місцевих харківських злодіїв, де його основним напрямом стало нелегальне переведення в готівку фінансів. Підпільні виробництва, тіньові цеховики й величезні потоки чорного налу вимагали надійних людей, які вміють працювати гранично чисто й тримати язик за зубами. Богдан володів цими талантами повною мірою. Він завжди брав обумовлений справедливий відсоток, ніколи не виявляв зайвої жадібності й за жодних обставин не кидав своїх партнерів по бізнесу.
Своє пацанське слово він тримав залізно й без жодних застережень. Усього за один рік його ім’я стало відоме всьому кримінальному Харкову, а за два роки його авторитет визнали по всій області. Спекотного літа дев’яносто першого року Коваль підключився до значно масштабніших і прибутковіших справ. Йшлося про масштабний перегін елітних крадених іномарок із країн Східної Європи. У ті роки державні кордони були доволі умовними, а митники заплющували очі на багато порушень. Дорогі Мерседеси й БМВ ішли безперервним потоком.
Богдан особисто курував харківський напрям цього прибуткового бізнесу, займаючись прийманням машин, організацією перебивання номерів і пошуком заможних покупців. Ризики були колосальні, але й отримувані гривні обчислювалися астрономічними сумами. На зароблені кошти він придбав простору двокімнатну квартиру з гарним ремонтом на елітному проспекті Науки. Жив він виключно сам, принципово не заводячи серйозних стосунків і сім’ї. Це було його найсуворіше внутрішнє правило: справжній злодій не повинен мати ні законної дружини, ні дітей, ні будь-яких сердечних прив’язаностей.
У його житті було місце лише для кримінальної справи й вірної братви. До дев’яносто другого року Богдан перетворився на вельми помітну й впливову постать злочинного світу. Його авторитет визнавали не лише в рідному Харкові, а й далеко за його межами. Ім’я Коваля з повагою вимовляли в Дніпрі, Запоріжжі та промисловому Кривому Розі. Старі, умудрені досвідом законники уважно придивлялися до перспективного молодого чоловіка. Він поводився винятково правильно, ніколи не ліз у чужі розбірки, не здавав своїх товаришів і суворо дотримувався злодійських понять.
Теплого травня дев’яносто другого року його офіційно запросили на масштабну злодійську сходку до міста Дніпро. Там зібралися найвпливовіші авторитети з усієї центральної та східної частин країни. На цих зборах Богдана урочисто коронували, надавши йому найвищий статус злодія в законі. Було виголошено традиційну клятву, обумовлено суворі правила й покладено колосальну відповідальність. Він прийняв цей почесний титул без найменших вагань чи сумнівів. Від того самого знаменного дня він офіційно став Ковалем — хранителем давніх злодійських традицій.
Після коронації його вплив і вага в кримінальному світі вийшли на зовсім інший рівень. До нього з усіх куточків країни приїздили по мудру пораду, для розв’язання складних суперечок і по благословення на великі справи. Богдан завжди судив по справедливості, суворо спираючись на злодійські поняття. Він принципово ніколи не брав мзди за винесення рішень і не торгував своїм високим авторитетом. Саме такий підхід приніс йому щиру, непідробну повагу братви. Молоді й амбітні злодії тягнулися до нього, а старі урки схвально кивали сивими головами.
Грошові потоки йшли до нього нескінченною рікою. Прибуток приносив надійний дах для комерсантів, частка в нелегальних гральних закладах і стабільний відсоток із переведення в готівку. Богдан не смітив грошима праворуч і ліворуч, воліючи відкладати великі суми на чорний день. Він чудово розумів, що свобода в його ремеслі рідко буває вічною, і рано чи пізно тюремні нари знову на нього дочекаються. Така була неминуча доля всіх справжніх законників. Правило було просте й жорстоке: або шальна куля, або сира тюрма. У дев’яносто третьому році доля звела його з Дмитром Морозенком.
Їхнє знаменне знайомство відбулося в елітній сауні на околиці Харкова, де традиційно збиралася місцева братва. Дмитро приїхав у компанії відомого авторитета з Лозової. Це був тридцятип’ятирічний, фізично міцний чоловік із помітним шрамом, що перетинав ліву брову. Говорив він мало, не любив пустої балаканини, але завжди висловлювався виключно по суті. Богдан із перших хвилин спілкування інтуїтивно відчув, що перед ним стоїть винятково правильна й надійна людина. Вони розговорилися за щедро накритим столом, і з’ясувалося багато цікавих деталей.
Виявилося, що Дмитро теж був коронованим злодієм і відсидів два солідні строки, провівши в неволі загалом дванадцять довгих років. На волю він вийшов лише пару років тому. Жив він у Харкові, але тісно працював із дніпровськими угрупованнями. Однак у цій людині кривалася одна вкрай незвична для правильного злодія деталь. Пізніше Богдан із подивом дізнався, що в Дмитра є повноцінна сім’я: красуня-дружина Оксана й однорічна донечка Альонка. Подібний стан речей докорінно суперечив суворим злодійським законам, що забороняли обзаводитися сім’єю.
Утім, Дмитро був рідкісним винятком із цього непорушного правила. Його коронували ще задовго до одруження, а коли він вирішив узяти шлюб, загальна сходка постановила не позбавляти його високого статусу. Він користувався надто великою повагою в кримінальному середовищі й був бездоганно вірний поняттям. Свою сім’ю чоловік завжди тримав подалі від злочинних справ, ніколи не посвячуючи дружину в деталі своєї роботи. Це був воістину унікальний випадок, але своєю поведінкою він заслужив таке поблажливе ставлення. Богдан і Дмитро на диво швидко знайшли спільну мову й спрацювалися.
Вони почали спільно провертати вельми серйозні справи. До їхнього активу входили масштабні операції з переведення в готівку, перегін дорогого товару через кордон і силове розв’язання великих конфліктів. Партнери ідеально доповнювали одне одного в роботі. Дмитро вирізнявся жорсткішим і імпульсивнішим норовом, тоді як Богдан завжди залишався холодним, розважливим і прагматичним. Усього за один плідний рік вони стали не просто надійними діловими партнерами, а справжніми названими братами. Дмитро виявився єдиною людиною, яку Коваль підпустив до себе так близько.
Він був єдиним, кому суворий законник довіряв без найменших застережень. Час від часу Дмитро запрошував Богдана до себе додому. Сім’я жила в скромній трикімнатній квартирі у звичайному спальному районі міста. Привітна Оксана накривала на стіл смачну вечерю, а маленька Альонка весело повзала по строкатому килиму. Богдан тихо сидів за столом, неспішно пив міцний чай, дивився на цю домашню ідилію й відчував усередині себе дивне, щемке почуття. Це була не заздрість, а радше світлий, але глибокий смуток за нездійсненним щастям.
Коваль свідомо обрав для себе зовсім інший життєвий шлях. Йому судилися безпросвітна самотність, суворий злодійський закон і кочове життя людини без глибокого коріння. Але часом, дивлячись на дзвінко сміючись дівчинку й стомлену, але щиро щасливу Оксану, авторитет ловив себе на думці, що в цьому світі може існувати й інша правда. Дев’яносто четвертий, дев’яносто п’ятий і дев’яносто шостий роки промайнули в безкінечній вервечці небезпечних справ. Харків буквально вирувало від безперервних кримінальних подій. Тривав жорстокий переділ власності, спалахували кримінальні війни, лунали постріли замовних убивств.
Богдан і Дмитро розважливо намагалися триматися осторонь кривавих розбірок, займаючись виключно своїм прибутковим бізнесом. Однак простір для маневру невблаганно звужувався. З’являлися агресивні конкуренти, ласі території жадібно ділилися, а дрібні конфлікти наростали, мов снігова куля. Дзвінкої весни дев’яносто сьомого року виникла серйозна проблема з впливовим дніпровським угрупованням. Камінь спотикання полягав у суперечці через величезну партію товару — китайської електроніки на астрономічну суму. Дніпровські бандити вважали, що харківські комерсанти нахабно залізли на їхню споконвічну територію.
Своєю чергою, харківські запевняли, що угода була цілком чистою й проведеною за всіма попередніми домовленостями. Почалися жорсткі силові наїзди й відкриті погрози фізичною розправою. Ситуація стрімко котилася до повномасштабної кривавої війни. Богдан, як людина розсудлива, спробував розв’язати конфлікт мирним шляхом. Він особисто поїхав до міста Дніпро на напружену зустріч із головним місцевим авторитетом, якого звали Тарас і який мав промовисте прізвисько Лях. Розмова в прокуреному ресторані видалася вкрай важкою й нервовою.
Тарас уперто гнув свою лінію, відмовляючись іти на компроміс. Він безапеляційно вимагав, щоб харківські безропотно віддали весь спірний товар і виплатили величезну грошову компенсацію. Богдан категорично відповів відмовою, бо його люди нічого не порушували, і товар належав їм по праву. Зустріч закінчилася нічим, а вже за тиждень спалахнули перші іскри справжньої війни. У Харкові невідомі дощенту спалили два великі складські приміщення, що належали комерсантам Богдана. Слідом за цим жорстоко вбили водія фури, який перевозив цінний вантаж.
Дмитро в люті наполягав на максимально жорсткій і симетричній відповіді. Богдан, зваживши всі за і проти, вимушено погодився. Братва організувала стрімкий удар у відповідь по позиціях ворога. Харківські хлопці підпалили елітний автосалон дніпровських комерсантів у центрі міста й жорстоко побили їхнього головного збирача данини. Маховик кримінальної війни набирав загрозливих обертів, погрожуючи поховати під собою обидві сторони. Глибокої осені дев’яносто сьомого року стало остаточно зрозуміло, що конфлікт зайшов у глухий кут. Потрібна була ще одна особиста зустріч на найвищому рівні.
Мета була проста: або остаточно домовитися про мир, або розійтися по-справжньому жорстко, аж до повного знищення одного з угруповань. Вирішальну стрілку призначили на промозкий листопад. Як нейтральну територію обрали занедбану базу відпочинку «Слобожанські зорі», розташовану акурат між Харковом і Дніпром. На зустріч поїхали лише вдвох — сам Богдан і його вірний друг Дмитро. З боку дніпровських опонентів мали бути присутні Тарас Лях і його права рука — безжальний бойовик Вадим на прізвисько Сторож. Переговори призначили на пізній вечір в окремому дерев’яному котеджі….
