Тарас стиснув долонями скроні, ніби це могло заглушити чергову сварку. Він до знемоги втомився від постійних сутичок між донькою та дружиною. Коли пів року тому він одружився з Ларисою, йому здавалося, що доросла жінка зуміє знайти підхід до Олесі й з часом стане для дівчинки бодай близькою людиною. Натомість напруження в домі зростало з кожним місяцем, а Тарас дедалі частіше почувався затиснутим між двома найдорожчими для нього людьми.
Доньку він любив безмежно, але робота підприємця забирала майже весь його час, тому в домашніх конфліктах Тарас звик покладатися на слова Лариси. До того ж при ньому Олеся відповідала мачусі різко, замикалася в собі й демонстративно йшла геть. Після особливо важкого тижня він не витримав:
— Припиніть обидві! Я майже не спав, мріяв повернутися в тихий дім, а тут знову крики. Я сподівався, що ви зумієте порозумітися, але ви тільки виснажуєте одна одну і мене.
Олеся кинулася до своєї кімнати, однак на порозі обернулася. По щоках текли сльози.
— Тобі завжди важливіші робота, тату. І вона. Усі навколо для тебе важливіші за мене.
Двері з гуркотом зачинилися. Лариса відразу опустилася поруч із чоловіком, обійняла його за плечі й тихим, співчутливим голосом заговорила про те, що дівчинка зовсім перестала слухатися. За її словами, Олеся постійно брехала, вигадувала страшні історії й щоразу виставляла мачуху жорстокою та винною.
— І що ти пропонуєш? — втомлено запитав Тарас.
Лариса обережно заговорила про навчальний заклад із постійним проживанням. Там, запевняла вона, дівчинку привчать до дисципліни, а додому можна буде забирати на канікули.
— Навіть не повертайся до цієї розмови, — відрізав він. — Олеся залишиться вдома.
— Отже, ти сам шкодиш власній дитині. Коли зрозумієш це, виправляти щось буде вже запізно…
