За два дні провели позаплановий обшук. Він почався без в’язнів, поки весь загін працював у промзоні. Людей повернули лише за п’ятдесят хвилин. У бараці матраци стояли на боці, тумбочки були розчинені, фотографії валялися на підлозі, сіль розсипалася білою доріжкою. Біля місця Ковальова стояв Гур’єв. На шматку тканини в його руках лежала заточка: уламок полотна по металу, гострий з обох боків, руків’я обмотане чотирма шарами синьої ізоляційної стрічки.
Капітан заявив, що предмет знайдено всередині матраца біля дверей, у прорізі по внутрішньому шву. Ковальов заперечив належність. Для оформлення акта Гур’єв викликав Різаного як присутнього. Гніздилов не зрушив із місця. Він нагадав, що о першій дня працював на дільниці розкрою за нарядом № 18 і не бачив обшуку. Після короткої паузи капітан покликав Гирю. Максим підійшов майже бігцем і поставив підпис, не дивлячись на інших; на це йому знадобилося помітно більше часу, ніж зазвичай.
Підкинутий предмет пов’язували з Ковальовим тільки місце знахідки й складений акт. Полотно походило з дільниці, куди мав доступ увесь робочий загін, а синя ізоляційна стрічка була на спільному кип’ятильнику другого ряду. Проріз у внутрішньому шві матраца виявили без власника спального місця й без в’язнів, яких повернули лише за п’ятдесят хвилин. Тому Андрій не сперечався про зовнішній вигляд заточки й не намагався доводити, хто саме тримав її до обшуку. Він послідовно називав те, що можна перевірити за документами: відсутність під час огляду, не вказаний час розкриття матраца й підпис людини, яка перебувала в промзоні. Кожне зауваження відокремлювало сам металевий предмет від твердження, ніби він належав Ковальову.
Андрій тримав руки за спиною й диктував зауваження. Обшук розпочато за його відсутності, загін повернули лише о тринадцятій сорок, час огляду конкретного спального місця в акті не вказано. Гірін у зазначену годину перебував у промзоні разом з усіма й бути присутнім не міг. Ковальов зажадав внести кожну фразу дослівно, видати копію акта з реєстраційним номером і вказати прізвище співробітника, який особисто розкривав матрац.
Гур’єв попередив, що в’язень погіршує власне становище. Андрій повторив вимогу. Інспектор із текою чекав рішення капітана. Той усе ж наказав записувати: якщо зауваження зникнуть зараз, Ковальов подасть окреме звернення, і порушення стане ще очевиднішим. О шістнадцятій двадцять йому оголосили десять діб штрафного ізолятора за зберігання небезпечного металевого предмета. Призначене на неділю побачення з Мариною скасовувалося автоматично.
Камера містилася в окремому корпусі з білої цегли. Три з половиною кроки завдовжки, бетонна підлога, сіро-зелена фарба до половини стіни, вище — побілка. Відкидне ліжко з шостої ранку до дев’ятої вечора замикали на замок, лишаючи тільки табурет, прикручений до підлоги. Уночі температура опускалася до одинадцяти градусів. Ковдру видавали після відбою і вранці забирали. Гаряча їжа надходила через день, в інші доби — хліб і окріп.
Тут пахло сирим цементом, залізом і хлоркою. У стіні вночі гуділа труба, і за зміною звуку можна було визначити зміну в котельні. Вікно містилося під самою стелею за двома рядами ґрат. Крізь нього проникали гавкіт постового собаки, скрип воріт промзони й далекий брязкіт замків. Першої доби багато хто ходив із кутка в куток, на другу починав розмовляти сам із собою. Ковальов не робив ні того, ні іншого.
Холод діяв поступово. Він не завдавав різкого болю, а забирався під робу, в кисті й хребет, змушуючи економити кожен рух. Удень не можна було лягти, вночі видана ковдра не встигала прогрітися. Через мізерну їжу тіло слабшало швидше, а відсутність годинника розмивала тривалість діб. Андрій використовував шуми як позначки: зміна в котельні, ворота, годівниця, кроки в коридорі. Розклад не робив камеру теплішою, але не дозволяв їй перетворитися на безкінечне теперішнє…
