— Ні, про це навіть не просіть. Пакет документів я вам не дам. Вам здається, що маля — лялька: пограєтеся й покинете, а нам потім розгрібати. Її направлять у будинок маляти. Можливо, звідти її заберуть хороші усиновлювачі або опікуни.
— Але ж у неї є я, рідна сестра! Для чого шукати чужих опікунів? Я її не покину, і розгрібати після мене, як ви кажете, не доведеться.
— Дівчино, розмову закінчено, — пролунало у відповідь.
— Ні, ми з вами ще зустрінемося.
У відповідь на її слова пролунав насмішкуватий погляд, а потім їй указали на двері. Дівчина вийшла з високо піднятим підборіддям. Збоку вона ще здавалася готовою сперечатися, хоча всередині все плакало від болю й несправедливості.
Біля дверей адміністрації триматися далі не вдалося. Ірина знітилася, сльози знову потекли рікою.
— Дівчино, ви нам зараз потоп влаштуєте, — сказав сивий чоловік у піджаку, відчиняючи перед нею двері.
Він уважно вдивився в її обличчя, і погляд його змінився.
— Перепрошую, з чим ви сюди приходили?
— Сестричку мені не віддають, — насилу вимовила Ірина. — Мама померла. Як же маленька в дитячому будинку лишиться? Не можна так…
— Маму вашу як звали?
— Оксана Сергіївна Савчук.
Ім’я пролунало зовсім тихо. Схлипнувши, Ірина кинулася надвір, а чоловік іще дивився їй услід. Потім повернув до відділу опіки: йому захотілося зараз зробити добру справу.
Це був той самий чиновник, який колись заподіяв Оксані зло й пригрозив ще гіршим, якщо вона заговорить. Довгі роки він не надавав тому, що сталося, значення. Знав, що Оксана народила дитину, але до себе цього не відносив. Тепер він тяжко хворів. Продовжував ходити на роботу, розуміючи, що дні його полічені, і зустріч із донькою Оксани викликала бажання хоч чимось допомогти. Може, десь йому це зарахується.
На той час він обіймав у районі високу посаду. В опіці до його слів дослухалися відразу: пообіцяли самі зв’язатися з Іриною, запросити її ще раз і допомогти оформити сестру під опіку.
Удома Ірина знайшла Максима на порозі й сіла біля нього. День вимотав її, тільки спогад про малечу трохи полегшував душу. Деякий час вони мовчали.
— Я все написав, — нарешті рівним голосом повідомив брат.
— А я навіть про іспит не спитала… Я теж сьогодні в райцентрі була. Нашу сестричку бачила.
— Точно. У нас же сестричка є.
Максим ледь усміхнувся, але тут же насупився.
— Якби вона не народилася, мама б жила.
— Не треба так, братику. Хіба маленька винна? Лікарі пояснили: сталася позаштатна ситуація. На жаль, таке буває.
— Позаштатна ситуація… Тільки чому саме в нас?
— Не знаю. Але ми впораємося, я вірю. Треба триматися одне за одного. І Сонечку я заберу.
— Сонечку?
— Мені хочеться так її назвати.
— Гарно, — погодився Максим. — І ти, мабуть, маєш рацію. Вона ні в чому не винна. Тоді вступати я точно не поїду, навіть якщо іспити складу. До осені в фермера попрацюю, допоможу вам, а потім — служити.
— Уже все за нас вирішив? — Ірина всміхнулася. — Мені ще з опікою доведеться розбиратися, там непросто. Та й Андрій у мене є, він нас підтримає.
— Він хоч знає, що ти задумала?
— Іще ні.
— Не думаю, що зрадіє.
— Даремно ти про нього так. Він хороший.
— А я все-таки сумніваюся, що він із тобою погодиться.
Вони сиділи на порозі, коли в Ірини задзвонив телефон. З опіки запрошували приїхати на нову розмову. Чим було викликане це чудесне перетворення, вона не розуміла. З’ясовувати не стала — боялася злякати удачу.
Надвечір зателефонував Андрій. Розпитував, як вона дає раду, турбувався про неї й хотів знати, коли вони повернуться до колишнього життя. Ірина вже набралася сміливості розповісти про Соню, але він перервав розмову: батьки терміново кликали його.
— Пробач, сонечко. Завтра наберу тебе. А ти вже готуйся повертатися в місто, скоро я по тебе приїду.
Наступного дня обіцяного дзвінка не було. Не було його й потім: Андрій лише надсилав повідомлення та фотографії з вручення диплома. Ірина відповідала йому в листуванні, слала смайлики, але часу на це майже не лишалося. Максимові належав черговий іспит, і сестра намагалася підтримати його, допомогти зібратися, не дати знову забути про мрію. А самій їй доводилося раз у раз їздити в райцентр, збирати довідки й документи для Соні…
