Попри всю цю біганину справа просувалася швидше, ніж вона розраховувала. Тепер працівники опіки, на її подив, допомагали з оформленням Соні. Коли документи були готові, Ірині вручили ще й конверт із чималою сумою.
— Така допомога належить кожному опікунові? — здивувалася вона.
— Ні, вам виділили її в порядку винятку. Це спонсорські гроші. Людина, яка їх передала, просила свого імені не називати.
Відповідала та сама жінка в окулярах, але тепер вона була привітна й навіть ледь усміхалася. Коли за Іриною зачинилися двері, жінка зателефонувала й доповіла, що все виконано, як вимагалося. У відповідь почувся задоволений зітх.
Того ж вечора цього начальника забрала з адміністрації швидка. До роботи він уже не повернувся. Ірина так ніколи й не дізналася про те, що сталося.
Сонечка була вдома. Тепер Ірина жила турботами про неї, і мама з бабусею там, на небесах, могли б за малечу не хвилюватися. Дізнавшись, що сестра забрала дитину, односельці почали приходити до Савчуків: приносили одяг, прикотили візочок. Навіть місцеве радіо — Світлана — разом із чоловіком привезла ліжечко.
Ті самі люди, які любили попліткувати, уміли відгукнутися на чуже горе, особливо якщо відчували за собою провину. Але Ірина зла на сусідів не тримала й подарункам раділа. Господинею дому тепер була вона; для Соні довелося стати й мамою — малечі потрібна була материнська турбота.
Від Андрія, як і раніше, майже не було дзвінків. А потім у слухавці несподівано пролунав його радісний голос:
— Ірино, ти вдома? Ми до тебе їдемо!
— Хто — ми?
— З батьками. Вирішили тебе навідати. Не хвилюйся, все буде нормально. Збирайся потроху й Максима готуй. Він іспити склав — от і добре. Влаштуємо його тут, піде вчитися, як мріяв. Усе в нас налагодиться.
— Андрію, мені треба тобі сказати…
— Дорога, вибач, давай при зустрічі? — перебив він. — На виїзді зараз машин повно. Приїдемо — спокійно договоримо.
Про Соню він так і не дізнався. Ірина могла написати про опіку за весь час його відсутності, але не наважилася: таке, на її думку, слід було обговорювати, дивлячись одне одному в очі. Вона сподівалася, що Андрій побачить малечу, розтане й погодиться з її рішенням.
Про інший кінець думати не хотілося. Їй здавалося, що коханого вона знає досконало, що дитина не здатна зруйнувати їхні стосунки. І все ж Ірина тривожилася — і через Соню, і через приїзд його батьків. Їхній старенький дім міг вразити своєю бідністю. Але ж вони розумні люди й бачать, як син любить її, а вона — його.
Уклавши Соню, Ірина взялася готувати вечерю до приїзду гостей. Максим допоміг прибрати. Усе, що могли, брат із сестрою зробили, і невдовзі біля дому зупинився дорогий автомобіль. Затих двигун, грюкнули дверцята. Ірина поспішила назустріч.
Лариса Степанівна з Олегом Михайловичем затрималися біля хвіртки. Їхні спантеличені погляди перебігали з ветхого даху на облуплені стіни, потім — на напівзруйнований сарай. До скромного сільського будиночка вони були готові, але це більше скидалося на прихисток безхатченків.
Ще дорогою вони міркували, як заберуть Ірину до міста, прилаштують, так уже й бути, її брата, а тут улаштують тихий куточок для рідкісних приїздів. Тепер їм здавалося, що жити тут неможливо.
— Андрійку, ти описував милий, простий будиночок. Та тут жах! Мати в твоєї Ірини ким була, пиячкою? Як інакше можна було так усе занедбати?
— Я теж спершу здивувався, — пробурмотів Андрій, уже встигнувши зайти за огорожу. — А потім навіть звик.
Батьківське обурення займало його менше, ніж помічені у дворі дитячі речі. Вони сушилися на мотузці, а біля порога стояв візочок. Він зрозумів, яка дитина перебуває в домі. Тільки з Іриною вони ні про що таке не домовлялися.
— Сину, ми з мамою слів не знаходимо, — долинув голос Олега Михайловича. — Справжній бомжатник.
— Я вже й у її спорідненість із Бондаренком не вірю, — хмикнула Лариса Степанівна. — Він би на таку бомжиху не глянув.
Ірина йшла до них стежкою, хвилюючись перед зустріччю.
— Добрий день. Чого біля хвіртки стоїте? Заходьте. Тільки тихенько, будь ласка, малеча спить.
— От про дитину я й хотів спитати. Звідки вона тут? — різко промовив Андрій, відсторонюючись, коли вона спробувала його обійняти…
