«Дякую, що примчав», — прошепотіла Вікторія, все ще відчуваючи легке запаморочення від пережитих за день емоцій. «Не знаю, як би я впоралася без вашої з татом підтримки». Поступово до їхньої компанії почали підходити й інші гості, які хотіли висловити своє захоплення виявленою стійкістю й рішучістю. Серед них виявився і діловий партнер батька, представницький чоловік років сорока на ім’я Олег Васильович, якого Вікторія бачила раніше лише побіжно на кількох ділових заходах батька.
«Андрію Михайловичу, ваша донька — дивовижна жінка, — промовив він, звертаючись до Андрія Михайловича й шанобливо кивнувши Вікторії. — Небагато хто здатен зберегти таку гідність у настільки принизливій ситуації». Вікторія ніяково подякувала за добрі слова, ще не підозрюючи, що ця випадкова зустріч на руїнах нездійсненого весілля стане прологом до зовсім іншої, значно щасливішої глави її життя, яка почнеться значно пізніше, коли затягнуться рани, завдані зрадою Максима. Ближче до півночі, коли основна частина гостей почала розходитися, Вікторія нарешті дістала можливість залишитися наодинці зі своїми думками, вийшовши на терасу банкетної зали, звідки відкривався краєвид на нічне місто, що мерехтіло тисячами вогнів.
Вона стояла, спершись на перила, і думала про дивний збіг обставин цього дня, про таємничу ворожку, яка з’явилася ніби нізвідки саме в ту мить, коли треба було відвернути непоправну помилку, про її пронизливий погляд і слова, які виявилися пророчими до найменших деталей. Ким була ця жінка? Звідки вона дізналася про існування валізи в багажнику, про причаєну в ній страшну правду? Вікторія знову й знову згадувала слова ворожки про сон, про видіння, про відчуття біди, що нависла над нею.
І що більше вона про це міркувала, то сильнішала в ній упевненість, що ця зустріч була не випадковістю, а справжнім дивом, втручанням якоїсь вищої сили, що оберігала її від катастрофи. До неї підійшов батько, несучи два келихи з шампанським, і простягнув один доньці. «Про що замислилася, доню?» «Про ту жінку на перехресті, — зізналася Вікторія. — Якби не вона, я б, мабуть, так і не наважилася перевірити машину до кінця урочистості. А може, й узагалі ніколи б не дізналася правди, продовжуючи жити в брехні довгі місяці, поки Максим не забрав би твій бізнес і не кинув мене розорену й зганьблену».
«Доля часом посилає нам дивовижні знаки», — задумливо промовив Андрій Михайлович, дивлячись на доньку з ніжністю й гордістю водночас. «Головне — вміти їх розгледіти й знайти в собі мужність їм довіритися. Ти впоралася з цим блискуче, Вікусю, попри весь пережитий шок». Вікторія зробила ковток шампанського й відчула, як холодні бульбашки приємно лоскочуть горло.
А разом із цим відчуттям прийшло й усвідомлення того, що попереду на неї чекає зовсім нове життя — складне, сповнене невизначеності, але принаймні чесне й вільне від тієї павутини брехні, на яку ледь не перетворилося її майбутнє заміжжя. «Знаєш, тату, — промовила вона тихо, дивлячись на розсип міських вогнів. — Попри весь цей кошмар, я чомусь відчуваю дивний спокій. Ніби найстрашніше вже позаду, і тепер залишається лише будувати життя заново, але вже з відкритими очима».
Минуло 3 дні після фатального весілля, і ці 3 дні Вікторія провела майже безвилазно в батьківському домі, куди переїхала одразу після того страшного вечора, не в силах залишатися в квартирі, купленій разом із Максимом незадовго до весілля. Кожна річ у тій квартирі тепер здавалася їй зараженою брехнею. Кожен куток зберігав спогади про людину, чиє справжнє обличчя виявилося чудовиським. Мати клопоталася довкола неї з ранку до вечора, готувала улюблені з дитинства страви, намагалася відволікти розмовами про щось стороннє.
Але Вікторія більшість часу проводила у своїй старій кімнаті, дивлячись у стелю й намагаючись осмислити те, що сталося. Сльози, як не дивно, майже не приходили. Натомість усередині оселилася дивна в’язка порожнеча, ніби з неї викачали всі почуття разом. На четвертий день зателефонував сімейний юрист, повідомивши невтішні, але водночас і обнадійливі новини.
Заяву про шахрайство було офіційно прийнято поліцією до розгляду. Почалася перевірка за фактом підроблення документів, і юрист висловив упевненість у тому, що доказова база, зібрана Вікторією того фатального дня, виявиться більш ніж достатньою для порушення кримінальної справи. «Є ще одна новина», — додав юрист після короткої паузи. «Ваш шлюб із Максимом Романовичем може бути визнаний недійсним у судовому порядку з огляду на те, що його було укладено шляхом обману щодо справжніх намірів однієї зі сторін. Це істотно спростить процедуру й дозволить уникнути тривалого процесу розлучення».
Почувши ці слова, Вікторія відчула легке полегшення. Думки про те, що їй доведеться офіційно розлучатися, проходити через усі бюрократичні складнощі цієї процедури, здавалися їй нестерпними, тоді як визнання шлюбу недійсним, ніби його й не існувало, сприймалося як шанс якнайшвидше викреслити цей кошмарний епізод зі своєї біографії…
