Вантажник виявився людиною досвідченою. Він миттєво зрозумів, що сімейна драма в оплату не входить, крекнув, перехопив тренажер зручніше й почав задкувати до сходового майданчика, напівголосно бурмочучи про дивних людей. Тарас провів його поглядом мученика, якого позбавили можливості здійснити подвиг.
Так Олеся почала просочуватися в моє життя — не одразу, не бурею, а липкою водою під двері. Сама по собі вона давно могла б стати героїнею окремої сімейної саги. Коли померла мати Тараса й Олесі, дітям залишилася простора трикімнатна квартира в хорошому районі. Спадщину вони поділили без довгих воєн: продали житло, гроші розійшлися порівну.
Тарас тоді, треба визнати, вчинив майже розумно. Купив собі маленьку однокімнатну квартиру на далекій околиці. До центру їхати довго, з вікна замість романтики стирчали труби й сірий двір, зате це були його власні стіни, його ключі, його запасний берег.
Олеся ж була створінням тонким. Бетонні коробки, як вона казала, тиснули їй на внутрішній простір. Гроші від спадщини зникли в неї легко й святково: далекі ретрити, пошуки призначення, сумнівні онлайн-курси, що обіцяли розкрити приховані енергії й навчити жити в достатку. Достаток, щоправда, закінчився швидше, ніж сертифікати в її пошті.
Потім почалися орендовані кутки, розмови про знаки долі й черговий пошук себе, у процесі якого Олеся виявила, що чекає дитину. Хто був батьком, сімейна історія так і не прояснила. Сама Олеся називала вагітність подарунком всесвіту, а Тарас раптом вирішив, що всесвіт обрав саме його головним рятівником…
