Авто зупинилося поруч із Везунчиком. Звідти знову вийшли двоє, але цього разу розмова була іншою. Жіночий голос бідкався, а чоловічий заспокоював.
Потім пса підняли й поклали в машину. У дорозі Везунчик знепритомнів. Отямився вже в незнайомому приміщенні, де різко пахло ліками.
Ветеринар оглянув його й дозволив забирати. Незнайомий чоловік із жінкою знову посадили пса в машину й повезли до себе додому. Пес дуже хотів знайти господаря, але сил не було навіть на те, щоб підвестися.
Поруч постійно були нові знайомі. Вони годували, поїли, гладили пса, а ще робили уколи й давали пігулки, від чого Везунчик бурчав і гарчав на своїх рятівників. Дні минали.
Тварині поступово ставало краще. Спочатку вдавалося лише вставати, потім — повільно ходити. Нарешті Везунчик став упевнено пересуватися й одразу спробував утекти до Миколи.
Але довкола будинку, де він жив, був високий мур, і надвір пса не випускали. Коли тварина зрозуміла марність своїх спроб повернутися додому, вона зажурилася. Подовгу дивилася у вікно, лежала біля дверей.
Люди, які врятували пса, не могли дивитися на страждання свого підопічного. Вони вирішили знайти господаря собаки. Досить швидко з’ясувалося, що ніхто не втрачав схожого улюбленця в їхньому місті й навколишніх населених пунктах.
Довелося розширити область пошуку на кілька сотень кілометрів. Минуло понад два місяці після повернення Миколи з лікарні. Уся родина тужила за Везунчиком, але жодних звісток про нього не було…
