З вулиці долинули крики сусідських дітлахів, які гралися.
— Кого привезеш?
Галина Іванівна завмерла з виделкою, не донесеною до рота, а тоді примружилася, вишукуючи підступ.
— Законного чоловіка, — відрізала Оксана. — Тітко Галю, готуйте подарунки.
Батько відірвав погляд від тарілки, і в його очах читалася відчайдушна надія навпіл із недовірою. Увечері мати затягла доньку до спальні й важко опустилася на матрац.
— Невже не брешеш? Чи зопалу ляпнула?
— Чиста правда.
— Ксюшо, я ж тебе наскрізь бачу.
— Усе чесно, мам.
— Ох, доню, якщо не обманюєш, я завтра ж Галці на зло слухавку брати перестану, хай згорить від цікавості.
Мати погладила рукою візерунчасте покривало.
— Але якщо вигадала… Не ганьби нас перед ріднею. Багатств ми не нажили, тільки репутацію чесних людей. Її на хліб не намажеш, а втратити гірко. Знаєш мою головну мрію після весняної лікарні? Побачити тебе за кам’яною стіною. Аж дихати легше стане.
Оксана згодно кивнула й одразу усвідомила, що цим жестом загнала себе в глухий кут, поставивши на кін батьківську гордість.
Уранці на заправці телефон завібрував від нового повідомлення: «Чекаємо вас обох, захопіть фруктів». Жодних докорів. Лише цілковита довіра, що била навідліг.
Пізньої ночі вона набрала номер найкращої подруги.
— Терміново шукаю чоловіка. Притомного. Для поїздки до родичів на вихідні.
— Притримай коней. Ти при своєму розумі?
— Цілком.
— Ксюша, мужик на виклик — це тобі не туфлі напрокат узяти. Туфлі хоча б здати назад простіше.
— От і влаштую тест-драйв.
— Гаразд, — зітхнула подруга. — Є на прикметі один кадр. Без штампа, роботяга, його навіть моя свекруха схвалює.
Кадр намалювався в закусочній, у сорочці, розстебнутій до пупа, попри листопадовий холод. З порога взяв бика за роги:
— Розклад такий. Виїзд за місто — подвійний тариф. Тримання за ручки на людях оплачується за прайсом театральної масовки. А ввічливе обличчя входить у базову вартість. Міміка безкоштовно, — великодушно дозволив кандидат. — Спати на одному ліжку будемо чи мені розкладачку дадуть?
Оксана мовчки підвелася, накинула пальто й рушила до виходу.
— Ей, жіночко, за спасибі нині тільки двірники мітуть! — долинуло їй услід.
За тиждень, зимного листопадового вечора, іномарка смикнулася посеред траси, чхнула й заглухла. Вік узяв своє…
