Олег завжди здавався взірцевим працівником. Охайно підстрижений, підтягнутий, незмінно в чистій формі, він вчасно здавав звіти й підтримував на столі майже хворобливий порядок. Говорив ввічливо, усміхався спокійно, але його уважний погляд надто часто затримувався на тому, що могло принести вигоду.
Кілька років тому Савчук працював у приватній геологічній компанії. Фірму закрили після розслідування незаконного видобутку в заповідних лісах. Сам Олег волів не згадувати про той період, хоча давні чутки час від часу доходили й до станції.
— Він увійшов у систему, змінив карту й оформив позапланову перевірку від вашого імені, — продовжив Тарас. — Збігів надто багато.
— Отже, Савчук працював із тими, хто напав на мене, — тихо промовив Микола.
Данило відштовхнувся від шафи.
— Найімовірніше, він їхній зв’язковий. Банда вивозить руду із заповідної зони, а Олег попереджає про перевірки й підмінює схеми маршрутів.
Павло нервово провів долонею по потилиці.
— Якщо ми його викрили, вони теж можуть зрозуміти, що підробку виявлено.
Договорити він не встиг. До медпункту швидко ввійшла Оксана. На її обличчі не залишилося й сліду колишнього спокою.
— Світло щойно блимнуло. Резервний генератор не запускається.
Тарас різко підвівся. Данило повернувся до вікна, а Микола відчув знайомий холод під ребрами. Тиша, що огорнула станцію, була надто глибокою.
Микола дослухався до неї, затамувавши подих. Ще недавно така сама тиша оточувала його перед нападом у лісі: ані птахів, ані гілок, ані випадкового шереху. Тепер за стінами були колеги, але відчуття пастки повернулося з колишньою силою. Він помітив, як Павло мимоволі відступив від вікна, а Данило без жодного слова став попереду решти. Усі зрозуміли одне й те саме ще до того, як це прозвучало вголос.
— Це вони, — сказав Тарас.
Знадвору долинув тонкий наростаючий гул. Невеликий сірий апарат майнув за вікном, пробив шибку й влетів до кімнати раніше, ніж хтось устиг відреагувати. Яскравий спалах залив стіни білим світлом, а слідом пролунав оглушливий вибух.
Від вибуху Павло похитнувся, упав на підлогу й на кілька секунд утратив орієнтацію. Оксана опустилася навколішки біля кушетки, а Данило затулив Миколу собою. Лампи згасли, і медпункт поринув у темряву.
— Світлошумовий заряд, — видихнув Тарас. — Почалося.
На подвір’ї затріщали постріли. Ґанком загупали важкі кроки, розбилося ще одне вікно. Данило подався до дверей, але завмер, помітивши обличчя за склом. Обвітрена шкіра, руда борода, жорсткий примружений погляд. Микола впізнав браконьєра, який десять років тому втік від переслідування через скелі.
Рудобородий коротко махнув спільникам.
— Документи знайти й спалити! Вовка взяти живим! За такого звіра добре заплатять!
Хрипкий голос остаточно підтвердив здогад Миколи: це був той самий чоловік, який наказав залишити його помирати в лісі.
У Миколи перехопило подих. Ці люди прийшли не лише знищити докази. Вони знали про Грома й збиралися його впіймати.
Знадвору знову вдарили черги. Скло посипалося на підлогу, по стінах застрибали відблиски нових спалахів. І раптом крізь гуркіт прорвалося протяжне низьке гарчання. Воно було настільки могутнім, що на мить заглушило навіть вітер.
Микола відразу зрозумів, хто наближається.
Грім не пішов. Почувши стрілянину, він кинувся від воріт до будівлі, де перебували люди, яких він ледве знав, але вже вважав тими, кого мусить захистити…👉Продовження — натисніть кнопку «Уперед» під рекламою👇👇👇
