За порадою юриста Анна опублікувала єдине коротке повідомлення. Вона не переказувала слів Маші й не показувала її обличчя. Написала, що дорослі використовували сімейну історію заради прибутку, що вона сама брала в цьому участь і припиняє публікації про дитину. Просила не шукати винних серед працівників центру й не обговорювати дівчинку. Вибачення не повернуло їй довіри, зате вперше не було рекламним текстом.
Частина підписників пішла, частина й далі звинувачувала Анну. Вона продала прикраси, апаратуру й автівку, щоб погасити свою частину заборгованості з повернення авансу та оплатити поточні витрати. Будинок поки не виставляла: юрист порадив дочекатися рішення щодо зобов’язань. Анна знайшла віддалену роботу — обробляла світлини посуду й одягу для невеликих крамниць. Грошей стало менше, але жодна чашка не плакала, якщо кадр доводилося перезнімати.
Лена зателефонувала за тиждень. Голос у неї був хрипкий. Артем звинуватив її в провалі й зажадав видалити робочий архів, хоча копії вже зберегли. Лена не просила пробачення. Сказала, що боялася втратити квартиру, яку заклала заради студії, й переконувала себе: кілька постановних сліз — це краще, ніж дитбудинок. Тепер вона була готова дати офіційні пояснення, але хотіла, щоб Анна дізналася ще дещо.
Виявилося, що сороковий ролик запланували не на кінець серії, а на першу ніч. На час нічної розмови Артем і Лена вже підготували тридцять дев’ять коротких відео: більшість заздалегідь змонтували з попередніх візитів, а кілька останніх Лена встигла скласти з кадрів біля центру, на порозі будинку, у новій кімнаті та за ранньою вечерею. Офіційно центр дозволив шість загальних благодійних сюжетів без зазначення імені та показу Машиного обличчя. Решту фрагментів знімали приховано або нарізали з дублів без відома працівників. Нічне запитання про повернення планували зробити сороковим випуском.
У матеріалах із дозволених знімань знайшлися дублі, де Машу просили знову ввійти до ігрової кімнати, ще раз простягнути малюнок і повторити, що їй сподобався подарунок. Між дублями вона запитувала, чи можна тепер піти до інших дітей. Ці записи без жодних припущень пояснювали її завчену покірність перед камерою: дівчинка не була від природи зручною тихонею, вона просто давно зрозуміла, що спротив лише подовжує знімання.
Анна зрозуміла, чому Маша безпомилково знаходила об’єктив і затуляла обличчя зайцем, а також що означало число сорок на аркуші. Дівчинка давно жила серед камер, хоча дорослі запевняли фахівців, що знімають лише загальні благодійні матеріали. Лена передала Павлові вивантаження із закритого робочого архіву, доступ до якого раніше мали лише вона й Артем. На запит юриста сервіс зберіг історію редагувань, дати та імена авторів.
В одному з коментарів до сценарію Артем сам написав: «У сороковому вона має запитати, чи не повернуть її. Якщо не скаже — упіймаємо справжній страх уночі». Коментар прямо підтверджував, що Артем брав участь у підготовці випуску й заздалегідь планував використати справжній страх Маші. Служба захисту дітей і керівництво центру розпочали окрему перевірку попередніх знімань; крім того, у центрі посилили правила допуску відвідувачів із камерами. Анна передала всі матеріали, зокрема ті, де сама вмовляла Машу потерпіти заради кадру. Шляху назад уже не було…
