— Бачиш? — сказав Олексій. — Нічого не сталося. Уранці ключ лежатиме в шухляді, і ніхто навіть не дізнається.
Олексій зробив музику гучнішою, наче не почув її прохання. Усмішка зникла з його обличчя, але швидкості він не зменшив.
На наступному перехресті Олексій навмисне проминув поворот, що вів до їхнього району, і запропонував зробити ще одне коло. Марина поглянула на годинник і цього разу не стала підлаштовуватися під його настрій. Вона спокійно сказала, що поїздку завершено, і попросила повернути автомобіль туди, звідки він його взяв.
Олексій невдоволено похитав головою, але розвернувся. На околиці він зупинився на яскраво освітленій стоянці біля цілодобової крамниці, щоб викинути склянки й перевірити, чи не просочилася кава з-під однієї з кришок на килимок. Машина завмерла на краю майданчика, й Олексій увімкнув режим стоянки.
Тієї ж миті під обшивкою сухо клацнуло. Замки опустилися, двигун заглух, автоматичні фари погасли. За шибками залишилося біле світло ліхтарів, але салон поринув у темряву. Олексій смикнув ручку дверцят, потім ударив по кнопці центрального замка. Нічого не змінилося.
— Це захисний блок Сергія, — видихнула Марина. — Отже, він знову на зв’язку.
Він знову щосили потягнув ручку. Обличчя Олексія спотворилося, дихання стало коротким і гучним. Марина намацувала під обшивкою механічний важіль, який показував Сергій, але пальці раз у раз ковзали повз заглибину.
Єдиним світлим прямокутником залишився екран навігації. По ньому пробігла тонка смуга завантаження, з’явився напис про отримання даних від власника. Потім із динаміків долинув безбарвний голос…👉Продовження — натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇
