Її пальці торкнулися тонкої тканини. За скляною стіною вітер ворушив гілля, і його шелест виразно чувся в цілковитій тиші. Мирослава звільнила кріплення. Вуаль зісковзнула з волосся на плечі, затрималася на мить і м’яко впала до ніг.
Залою пронісся єдиний зітх. Кілька жінок затулили долонями губи, чоловіки вже не приховували потрясіння. Вони побачили молоду жінку з ясним поглядом, гармонійними рисами й теплою усмішкою, у якій не було ні тріумфу, ні бажання помститися за пережиті приниження.
Краса Мирослави вражала, але ще сильніше приголомшувала прірва між живою людиною й образом, роками зібраним із пліток. В одну мить безглуздими стали всі попередні оцінки. Одні заздалегідь співчували Андрієві, інші передчували приниження нареченої, треті виправдовували себе простою цікавістю. Тепер кожному довелося побачити власну частку в спільній жорстокості.
Вероніка опустила очі. Заздрість, із якою вона прийшла на весілля, змінилася справжнім соромом — за насмішки, за самовпевненість і за готовність принижувати жінку, з якою вона навіть не розмовляла. Навіть гості, які ніколи не залишали злих коментарів, згадали, як охоче переказували чужі слова й удавали, ніби нікому не завдають шкоди.
Тарас упівголоса сказав сусідові, що урок, піднесений сьогодні гостям, обійшовся надто дорого. Андрій реакції зали майже не бачив. Він дивився на Мирославу, а потім несподівано розсміявся — неголосно й із таким полегшенням, що вона теж усміхнулася.
— Що вас розсмішило? — запитала вона.
Замість відповіді Андрій вийняв із нагрудної кишені знайому брошку. Срібні пелюстки снігової лілії зблиснули на його долоні.
— Тепер мені ясно, чому я не міг залишити її вдома. У цій лілії весь час жила пам’ять про нашу першу зустріч.
Мирослава здивовано торкнулася пальцями губ. Вона була певна, що прикраса назавжди залишилася в багнюці біля небезпечного повороту. Андрій пояснив, де знайшов брошку, і дбайливо прикріпив її до весільної сукні. Блакитний камінь упіймав світло, срібні пелюстки знову опинилися на своєму місці, а по щоках Мирослави потекли сльози.
Вона дозволила сльозам текти вільно. Довкола були сотні свідків, однак тепер їхня увага більше не викликала бажання сховатися…
