Того вечора Мирослава сховалася в зимовому саду — єдиному куточку великого дому, де їй вдавалося побути наодинці із собою. Під прозорим дахом квітли білі троянди, і знайомий запах завжди потроху повертав їй рівновагу. Богдан знайшов доньку біля високого вікна. За останні роки сивини в його волоссі стало помітно більше, а того вечора він мав особливо втомлений вигляд.
Батько відразу зрозумів, що Мирослава налякана, і запропонував скасувати весілля. Вона довго вдивлялася в його обличчя, підозрюючи, що це лише спроба її заспокоїти. Але Богдан повторив: якщо донька не хоче цього союзу, він зупинить угоду, витримає тиск партнерів і візьме наслідки на себе. Надто довго він ухвалював рішення виключно як керівник; тепер хотів бодай раз вчинити лише як батько.
Його зізнання зворушило Мирославу сильніше, ніж вона сподівалася. Зазвичай стриманий Богдан не говорив про почуття й рідко дозволяв побачити свою слабкість. Він запропонував виїхати ще до світанку й перечекати неминучий скандал у безпечному місці. Донька нагадала, що він завжди вчив її не відступати. Богдан відповів: відхід від справжньої небезпеки не дорівнює боягузтву.
— А якщо небезпека живе лише в моїх страхах? — тихо запитала вона.
За опущеним поглядом доньки батько зрозумів, що йдеться вже не про гостей і публікації. Оксана встигла розповісти йому про аварію. Мирослава зізналася, що Андрій урятував їх, не поставивши жодного запитання про походження пасажирів. Він не зазирав під капюшон, не скористався чужою безпорадністю й не потягнувся по телефон. Поки все місто хотіло побачити її обличчя, цей чоловік дбав лише про те, чи не зазнала вона травми.
Богдан уперше за вечір щиро усміхнувся. Отже, розповіді про характер молодого Левченка були не лише результатом роботи фахівців із репутації. Він не став умовляти доньку, але її рішення зрозумів без пояснень: Мирослава залишиться.
Майже в той самий час Андрій розмовляв із бабусею Галиною Левченко. Попри вік, колишня очільниця родинної компанії трималася рівно й помічала зміну в настрої співрозмовника раніше, ніж той устигав дібрати слова. Онук почав говорити, що розмірковує про весілля. Галина всміхнулася: про захід думають із тривогою та розрахунком, а в Андрія зараз погляд чоловіка, зайнятого конкретною жінкою.
Він розповів про дорогу докладно, аж до дощових крапель на срібних пелюстках. Бабуся вислухала, не перебиваючи, а потім запитала, що він відчує, якщо незнайомка і є Мирослава. Відповідь прозвучала без роздумів: щастя. Галина усміхнулася й сказала, що в такому разі онук уже програв звичну суперечку з власними почуттями. Серцю байдуже, чи встигли юристи поставити підписи й чи відбулося офіційне представлення…
