Місяць потому Дмитро стояв перед дзеркалом у ванній і розглядав жовтувато-зелені залишки колись величного синця.
Фінгал сходив довго, ставши щоденним нагадуванням про те, що буває з тими, хто вважає себе розумнішим за власну дружину. Він працював понаднормово кур’єром щовихідних. До гаража до мужиків не ходив, пива з ними не пив.
Десятого числа кожного місяця він покірно підходив до Марини й віддавав суворо обумовлену суму. Вона переказувала гроші на окремий рахунок, з якого погашався борг його матері.
Людмила Василівна продала декоративних курей, розібралася з розумним домом і почала маніакально збирати чеки. Тепер щомісяця вона надсилає Марині фотодоказ своєї фінансової дисципліни в месенджер.
Кіт Пончик тепер перетинає передпокій виключно жвавим темпом і сім разів думає, перш ніж щось лизнути. А Марина просто продовжує жити своє звичайне життя.
Вона засвоїла золоте правило: ніколи мовчки не тягти на собі чужі проблеми. Повернути боржок туди, звідки він прийшов, — це не помста. Це санітарна обробка особистих кордонів.
І працює вона краще за будь-яку магію, особливо якщо під рукою є міцний дверний косяк і пачка добрих заморожених пельменів.
