— Ви вимагали огляд, — голосно сказав Богдан. — За наслідки відповідаєте самі.
Він зламав пломбу й поклав руку на важіль правої стулки. За нашим задумом при першій ознаці небезпеки йому слід було грюкнути дверима й бігти до кабіни, до аварійного перемикача. Люди в чорному стежили за кожним рухом.
Стулка розчахнулася. Холодна пара вихлюпнулася на дорогу й попливла у світлі фар. Здалеку картина виглядала саме так, як мала: біле внутрішнє освітлення, щільні ряди темних мішків, бирки, нерухомість. Я майже дозволив собі повірити, що хитрість спрацює.
Секунди розтягувалися. Один з озброєних людей прикрив ніс рукавом і посвятив усередину, але видиратися в кузов не поспішав. Другий переглянувся з чоловіком у чорному. Їхня початкова впевненість справді похитнулася: документи могли бути підробленими, однак запах, морозна пара й тіла, що лежали, виглядали надто переконливо. Богдан тримався спокійно, ніби такі огляди траплялися з ним щоночі, хоча по напруженій спині було видно, яких зусиль йому це коштує.
Тоді серед мішків підвелася постать.
Спершу показалася голова, потім плече. Хтось намагався сісти, спираючись на тіла, що лежали поруч. Рухи були повільні, сплутані, але цілком людські. Найближчий озброєний чоловік відступив.
— Ти бачив? — кинув він напарникові.
Із моєї кабіни кузов Богдана було видно під гострим кутом, однак і цього вистачило: всередині був живий. Чоловік у чорній куртці негайно наказав зачинити двері.
Богдан не підкорився відразу.
— Ви самі змусили відчинити. Якщо вміст вам не до вподоби, це вже не моя проблема.
Один із людей підняв автомат і крикнув, щоб водій показав руки. Тієї ж миті машина Тараса задиміла. Він різко натиснув на газ, і з вихлопної труби вирвалося щільне чорне пасмо.
— Перегрів! — закричав Тарас із такою переконливою панікою, ніби двигун справді горів. — Глушити тут чи відкочуватися?
Кілька людей метнулися до його фури. Один схопив вогнегасник, решта почали вимагати прибрати машину з проїзду. Їхній чіткий порядок розсипався на кілька дорогоцінних секунд.
Не чекаючи команди, я вивернув свою фуру ближче до узбіччя, звужуючи простір між вантажівками. Натиснув на клаксон і закричав через відчинене вікно, що в мене теж скаче температура. На панелі, як і раніше, горіли стабільні чотири градуси, але перевірити це ззовні ніхто не міг.
Чорний дим, пара з відчиненого кузова, безперервний сигнал і людська постать серед мішків перетворили засідку на хаос. Люди перекрикували одне одного. Богдан стояв біля стулки, готовий її захлопнути. Живий пасажир і далі ворушився, ніби не розумів, де перебуває, і тягнувся до відкритого повітря.
Я сподівався, що ще кілька секунд дозволять йому бодай бути поміченим усіма. Одного свідка легко змусити замовкнути, десяток — значно важче.
Пролунав одиночний постріл.
Перед пострілом виникла крихітна пауза. Я побачив, як чоловік у чорному піднімає руку, але свідомість відмовилася відразу зрозуміти, що в нього в долоні. Можна було ще повірити, що він лише пригрозить або накаже всім відійти. Потім спалах освітив його обличчя, і вся метушня довкола завмерла.
Постріл виявився таким гучним, що на мить заглушив двигуни й крики. Постать різко відкинулася й зникла між мішками. Чоловік у чорній куртці тримав пістолет; над стволом у холодному повітрі розтікався дим.
— Зачинити негайно, — промовив він уже спокійно.
Богдан грюкнув стулкою. До кабіни й аварійного перемикача він так і не дістався. Я сидів, не відриваючи рук від керма, і відчував, як піт тече по спині, попри холод. Усередині прозвучала відсторонена думка, ніби вона належала іншій людині: ми не встигли…
За зачиненими дверима більше ніхто не ворушився. Кілька митей тому жива людина намагалася вибратися до світла; тепер її знову сховали серед померлих, і біла стінка зробила те, що сталося, невидимим. Саме для цього вона й була потрібна всій системі — не тільки для холоду, а й як межа, за якою людину можна миттєво перетворити на рядок накладної…
