Імла повільно повзла кам’яною долиною, чіплялася за кущі, висіла в моховитих провалах і ховала нижню частину розбитого гелікоптера. Назар зупинився на краю схилу й довго дивився вниз. Металевий скелет лежав між камінням так само, як у перший день, але тепер здавався не знахідкою, а вузлом, у який стягнулися чужа брехня, смерть екіпажу й полювання на нього самого.
Сивий стояв поруч напружений, із піднятою головою. Вуха пса ледь рухалися, ловлячи лісові шуми.
— Спокійно, — сказав Назар, хоча сам не відчував спокою.
Він почав спускатися. Схил був вологий, каміння зривалося з-під підошов і глухо котилося вниз. Біля корпусу гелікоптера Назар зупинився, прислухався, потім обійшов машину кругом. Тепер він шукав не документи й не реєстратор. Він шукав вантаж.
Якщо пілот казав правду, модуль мав залишитися всередині. Але звичайні відсіки були порожні, панель розкрита, кабіна розграбована. Отже, вантаж ховали глибше. Назар ішов уздовж хвостової балки, проводячи поглядом по швах, заклепках, бруду, який міг приховувати контури. Під шаром моху він помітив тонку лінію, надто рівну для тріщини.
Ніж увійшов під край. Бруд осипався, відкриваючи прихований люк.
— Ось де тебе тримали, — тихо промовив Назар.
Ручка була тугою, але піддалася. Петлі заскрипіли, і всередині відкрився невеликий відсік із захисною рамою. У центрі стояв пристрій розміром із великий рюкзак: циліндричний контейнер із матового металу, оплетений тонкими кабелями й сенсорними пластинами. За прозорим віконцем рівно світився блакитнуватий вогонь.
Назар завмер. Він не був фахівцем із таких систем, але достатньо розумівся на техніці, щоб збагнути: це не акумулятор, не звичайний генератор і не наукова іграшка. Перед ним був компактний енергетичний модуль. Те саме, про що говорили документи й пілот.
— Реактор, — сказав він майже беззвучно.
Думка була простою і важкою. Таке джерело могло змінити надто багато. Якщо воно справді працювало роками без звичного пального, за нього могли боротися відомства, компанії, люди з посадами й люди без імен. Одні хотіли б використати його, інші — сховати, треті — продати. І всі вони боялися, що правда вийде назовні завчасно.
Назар дістав чорний кейс і поклав поруч із відсіком. Під’єднання до ноутбука відбулося майже відразу. Цього разу система відкрилася інакше: кейс ніби розпізнав присутність модуля. Екран наповнився папками, файлами, схемами. Документи йшли один за одним: креслення, таблиці випробувань, контракти, фінансові ланцюжки, списки підставних фірм.
Назар читав швидко, але з кожним абзацом його обличчя ставало жорсткішим. Гроші проходили через десятки посередників, сліди йшли в закриті фонди й приватні структури, під документами стояли підписи високих чиновників і керівників компаній. Проєкт не просто охороняли. Його намагалися вкрасти й поховати так, щоб офіційно він ніколи не існував.
Сивий різко підняв голову.
Назар вимкнув звук на ноутбуці й прислухався. Спершу долинув далекий мотор. Потім ще один. Із туману на стару лісову дорогу повільно викотилися позашляховики. Перший, другий, третій. Двері відчинилися. Люди в темній формі почали розходитися долиною.
Попереду стояв Роман Гайдук. Він дивився просто на гелікоптер, ніби весь шлях тільки цього й чекав.
— Я знав, що ти повернешся сюди, — промовив він досить голосно, щоб голос долинув до уламків.
Назар опустився за корпус. Часу майже не було. Він оглянув машину так, як колись оглядав заміновані приміщення: не чим вона є, а чим може стати. У хвостовій частині залишався аварійний паливний бак. Майже порожній, але слово «майже» в таких справах має значення.
Він швидко знайшов стару панель, протягнув дріт від ноутбукової батареї, відкрив клапан, зсунув кілька металевих уламків так, щоб спрямувати спалах. Це була не складна пастка, а грубий шанс. Іншого він не мав.
Сивий дивився на нього мовчки, ніби розумів, що будь-який рух зараз важливіший за гавкіт.
Кроки наближалися. Бійці спускалися схилом, перекриваючи виходи. Хтось неголосно попередив:
— Обережно. Він поруч.
Гайдук підняв руку.
— Не стріляйте в модуль. Живим він не потрібен, але вантаж має лишитися цілим.
Назар стиснув рушницю. Перший силует з’явився з туману. Постріл Назара прозвучав коротко. Боєць упав. Тієї ж миті долина вибухнула вогнем у відповідь. Кулі били по фюзеляжу, метал дзвенів, шматки іржі летіли в обличчя.
Назар натиснув підготовлену клавішу.
Спершу майнула іскра. Потім хвостову частину охопило полум’я. Вогняна хвиля прокотилася вздовж уламків, ударила по найближчому камінню, змусила людей кинутися на землю. Крики розірвали туман. Гайдук устиг піти за валун, але його група на мить втратила стрій.
Цього вистачило. Назар схопив кейс, ривком закрив ноутбук і кинувся вгору схилом. Сивий мчав поруч. За спиною стріляли вже безладно, крізь дим і вогонь. За кілька хвилин ліс остаточно сховав їх.
Назар зупинився тільки на гребені. Унизу горіли рештки гелікоптера й пошкоджені машини. Дим підіймався темним стовпом, розповзаючись під низьким небом. Але перемоги в цьому не було. Він надто добре розумів: Гайдук привів лише передову групу. Якщо правда у файлах справді могла зруйнувати цілу систему, по неї прийдуть знову — численніші, жорсткіші, з повітря.
Чорний кейс важчав у руках. Назар дивився на дим і ясно відчував, що дороги назад більше немає. Таємницю вже не можна було сховати в лісі, закопати під камінням чи понести далі в гори… 👉👉👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» нижче👇👇👇
