Ранковий туман знову спустився в долину, де чорніли обвуглені уламки гелікоптера й розбиті машини. Назар стояв на схилі й намагався відновити дихання. Після вибуху внизу ще тліли окремі осередки, дим тягнувся тонкими смугами, а серед каміння залишалися темні плями металу й кіптяви. На кілька хвилин здавалося, що ліс знову взяв гору над людьми.
Але ця тиша була оманою.
Назар знав таких, як Гайдук. Вони не закінчували справу після першої невдачі. Вони викликали підтримку, змінювали тактику й тиснули сильніше. Він підняв погляд до неба й майже відразу почув те, чого чекав: далекий гул гвинтів. Спершу один, потім другий. Звук швидко зростав, заповнюючи хребти низькою вібрацією.
Сивий підняв голову й глухо загарчав.
— З повітря, — сказав Назар.
Тепер усе стало гранично просто. Від людей на землі він міг утікати довго. Ліс, каміння, струмки, старі стежки допомагали йому. Але гелікоптери прочешуть схили прожекторами й тепловізорами. У нього не залишиться ні дня, можливо, навіть години.
Дві темні цятки з’явилися над далеким гребенем і швидко виросли у військові машини. Вони йшли низько, повільно, описуючи кола над долиною. Прожектори розрізали туман, ковзали по камінню, по деревах, по понівеченому корпусу.
Назар подивився на кейс, потім на прихований відсік у гелікоптері, де все ще був реактор. Можна було знову бігти. Можливо, він зумів би піти на день, на два. Але файли залишилися б у нього одного, а модуль — у долині. Романюк і його екіпаж зникли б марно. Усі, хто помер заради цієї правди, знову стали б безіменними.
Назар повільно спустився назад до корпусу. Сивий не відставав ні на крок. Пес, здавалося, відчував, що зараз вирішується не просто їхня втеча.
Прихований відсік відкрився з тим самим важким скрипом. Блакитне світло всередині модуля горіло рівно, майже спокійно. Назар оглянув панелі й помітив невелику кнопку під прозорою захисною кришкою. Напис був англійською: «Emergency Transmission System».
Аварійна система передачі.
Назар зрозумів призначення майже відразу. Якщо модуль створювали для випробувань, він мав мати канал надсилання даних на випадок катастрофи. Той, хто проєктував пристрій, передбачив відмову техніки. Можливо, не передбачив тільки зраду.
Він під’єднав ноутбук. Чорний кейс синхронізувався з модулем без запиту біометрії. Екран спалахнув, і перед Назаром відкрилися тисячі файлів: схеми реактора, звіти випробувань, фінансові таблиці, ланцюжки контрактів, записи самописця. Усе, що могло довести існування проєкту й те, як його намагалися привласнити.
Гелікоптери вже кружляли над долиною. Вітер від лопатей розганяв туман, гнув верхівки дерев, підіймав із землі попіл. Через гучномовець пролунав посилений голос:
— Назаре Дорошенко! Опір безглуздий. Залиште кейс і відійдіть від модуля.
Це був Гайдук.
Назар не відповів. Він підняв захисну кришку й натиснув кнопку передачі. На екрані з’явився рядок завантаження.
«Передача даних — 10%».
Сивий стояв поруч, дивився вгору, і шерсть на його спині ходила хвилями від вітру. Прожектор ковзнув по корпусу гелікоптера, потім повернувся.
«20%».
Гайдук знову заговорив:
— Ти не розумієш, у що вліз. Це вище за тебе. Востаннє кажу: відійди.
«30%».
Назар підняв очі до темної машини над долиною.
— Розумію більше, ніж тобі хотілося б.
«40%».
Перші кулі вдарили по фюзеляжу. Метал задзвенів. Гайдук наказав стріляти поруч, не зачіпаючи модуль, але відстань була малою, а нерви в людей у гелікоптерах — натягнутими.
«50%».
Назар не відривав погляду від екрана. Він згадав голос Романюка. Згадав рівне, майже втомлене: «Нехай правда вийде назовні». Згадав власних товаришів, загиблих на складі боєприпасів, і те відчуття безпорадності, коли офіційні слова не здатні повернути людей.
«60%».
Сивий тихо заскавулів. Назар на секунду опустив долоню йому на загривок.
— Ще трохи.
«70%».
Гелікоптер знизився. Потік повітря вдарив сильніше, туман рвонувся клаптями, попіл забив очі. Назар моргнув, але не відступив.
«80%».
Тепер він ясно розумів: іноді людина вибирає не між життям і смертю, а між страхом і правдою. Страх завжди гучніший: у нього є гелікоптери, зброя, накази, люди на кшталт Гайдука. У правди часто лишається одна людина, вірний пес поруч і кілька хвилин до останнього шансу.
«90%».
Гайдук уже кричав, його голос зривався в гучномовці:
— Зупини передачу! Ти знищиш усе!
Назар нічого не сказав. Він дивився на екран, де рядок повільно доповзав до кінця, і вперше за багато років відчув не спокій, а дивну ясність… 👉👉👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» нижче👇👇👇
