Оксана почула жіночий сміх ще до того, як устигла до кінця повернути ключ у замку. З кухні долинав голос Галини Степанівни — дзвінкий, задоволений, майже святковий. Свекруха говорила так, ніби не просто показувала подругам чергову фотографію, а пред’являла доказ власної перемоги: «Ось він, мій красень. Молодий, сильний, заради мене на багато що піде». Потому хтось захоплено ахнув, і довгий ніготь сухо клацнув по склу телефона.
Оксана завмерла в передпокої з пакетом продуктів. Тонка ручка боляче врізалася в долоню, з контейнера під кришкою потекло молоко, лишаючи на підлозі білу доріжку. Треба було зайти, привітатися з Людмилою Павлівною та Вірою Миколаївною, які часто зазирали до свекрухи «на чай», прибрати покупки в холодильник і перечекати їхні розмови. Зазвичай після таких посиденьок квартирою ще довго розходилися чужі натяки й плітки. Але зараз у голосі Галини Степанівни чулося не кокетство. У ньому дзвеніла погроза.
У цій квартирі Оксана давно звикла рухатися обережно: не грюкати дверцятами, не сперечатися через переставлені банки, не питати, чому свекруха без дозволу міняє фіранки в їхній із Назаром кімнаті. Вона заспокоювала себе: тимчасово, поки назбирають на своє, треба потерпіти. Та за кухонними дверима ніби відкрилася щілина в чуже життя, де її вже заздалегідь зробили зайвою.
Вона поставила пакет біля стіни й ступила ближче. Галина Степанівна сиділа спиною до входу, у бордовій сукні, надто ошатній для звичайного домашнього чаювання. Телефон вона тримала майже на рівні облич подруг. На екрані встигло майнути чоловіче плече, темна кепка й рука, що лежала в неї на плечі. Рука була жилава, з тонким світлим слідом біля великого пальця. У Назара після ремонту розетки за містом лишився майже такий самий шрам. В Оксани пересохло в роті.
— Мамо, — вичавила вона, і голос виявився хрипким, ніби чужим.
Галина Степанівна сіпнулася так різко, що телефон ледь не вислизнув із пальців. Людмила Павлівна й Віра Миколаївна обернулися. На кухні застигли чашки, вазочка з печивом, червоні нігті свекрухи й обличчя Оксани, з якого ніби враз змилася кров.
— Покажіть фотографію, — сказала Оксана.
— Не починай, — відрізала свекруха й притиснула телефон до грудей. — У тебе знову фантазії. Назар казав, ти останнім часом уся на нервах.
Оксана простягнула руку навіть не до телефона, а до правди, яку в неї вже намагалися вирвати. Галина Степанівна відступила до столу, її губи склалися у звичну холодну усмішку. І тут у замку знову повернувся ключ. Назар прийшов раніше, ніж зазвичай. Він зайшов, побачив молоко на підлозі, матір, подруг і Оксану в передпокої, але не здивувався. Тоді вона ще не знала, що свекруха встигла написати йому, поки вона стояла біля дверей, дослухаючись до чужої таємниці… 👉👉👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» нижче👇👇👇
