Він загорнув контейнер у брезент, притиснув ременями до рюкзака й вибрався з улоговини, намагаючись не залишати зайвих слідів на м’якій землі. Сивий ішов поруч, часто озираючись. До вечора Назар майже не промовив жодного слова. У лісі він і раніше говорив рідко, але тепер мовчання стало іншим — напруженим, як натягнутий дріт.
На заході сонця вони вийшли до великої холодної річки. Хата Назара стояла вище від води, на невеликій сухій площадці. Він сам склав її з модрини: товсті стіни, маленькі вікна, грубий паркан із жердин. Раніше цей дім здавався йому фортецею, місцем, де минуле лишається за порогом. Тепер, поки він відчиняв хвіртку, хата вперше здалася надто помітною.
Сивий першим прослизнув у двір. Назар заніс контейнер усередину й поставив на стіл. У кімнаті пахло смолою, сушеними травами й пічним гаром. Прості речі — табурет, казанок, інструменти на полиці, стара лампа — раптом стали видаватися крихкими, ніби чужа таємниця могла зруйнувати навіть їх.
Кілька секунд Назар просто дивився на знахідку. Потім узяв ганчірку, стер бруд із кришки й розібрав вигравійовані слова. «Центральне енергетичне відомство. Спеціальний проєкт». Ні номера партії, ні коду, ні нормального службового маркування. Лише напис, надто чистий і надто загальний.
— Зроблено для годиться, — тихо сказав він.
В армії він бачив достатньо справжніх контейнерів, щоб розуміти: у будь-якої серйозної речі є облік, шифр, ланцюжок, слід. Тут же ніби навмисно залишили порожнечу.
Він акуратно розкрив засувки викруткою. Кришка піддалася із сухим металевим клацанням. Усередині лежали пластикові папки, затиснуті чорним поролоном. Назар дістав першу. На фотографіях був той самий гелікоптер, тільки цілий: свіжа фарба, чистий корпус, бетонний майданчик, чіткий номер на хвості. Дата внизу знімка належала до недавнього літа.
Назар провів великим пальцем по краю фотографії. Машина в лісі мала такий вигляд, ніби пролежала там не один десяток років. Але знімок говорив інше: гелікоптер або зістарили навмисно, або хотіли, щоб його вважали забутим.
У наступній папці виявилися журнали польотів. Маршрути перетинали віддалені райони: безіменні плато, лісові кряжі, гірські майданчики, кілька точок без назв, позначених як закриті зони. Назар відкинувся на спинку стільця. Такі слова рідко з’являлися випадково. Якщо місце називали закритим навіть у службових паперах, значить, про нього майже ніхто не мав знати.
На останній сторінці був короткий запис: «Перевезення експериментального енергетичного зразка. Рівень секретності — високий».
Сивий раптом підняв голову.
Назар миттю загасив лампу. Кімната потонула в мороці. Зовні, між деревами, майнув тонкий промінь ліхтаря. Він повільно пройшов по паркану, торкнувся рогу хати й зник. Сивий стояв біля дверей, не ворушачись. Назар сидів у темряві, слухаючи власне дихання й ледь помітне потріскування печі, що холола.
Минуло майже десять хвилин. Ліс знову став тихим. Але коли Назар уже вирішив, що непроханий гість пішов, згори долинув новий звук — важке, рівне биття гвинтів. Гелікоптер пройшов високо над деревами без прожектора, повільно, ніби прочісував ніч.
Назар знову запалив лампу тільки після того, як шум розчинився за горами. Він подивився на контейнер і зрозумів: знахідка перестала бути загадкою. Вона стала приманкою. А той, хто її шукав, уже підійшов надто близько… 👉👉👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» нижче👇👇👇
