Від цих слів Оксану болісно шпигнуло під ребрами, але зовні вона не здригнулася. Андрій і справді був дуже прив’язаний до матері. За рік їхнього шлюбу Оксана щосили намагалася зберігати добрі стосунки з його родиною. Вона пропускала повз вуха колючі зауваження Лариси Василівни, терпіла нескінченні поради щодо господарства й не обурювалася, коли Наталя приходила в гості та забирала із собою половину вмісту холодильника.
Оксана переконувала себе, що спокій у родині вартий невеликих поступок. Заради коханої людини можна промовчати, не помітити неприємного тону, зайвий раз погодитися. До цього дня наслідки її терпіння стосувалися переважно її самої, тому вона погоджувалася платити таку ціну. Але зараз перед очима знову постав зіщулений Данило на дивані. Усі колишні компроміси раптом здалися безглуздими. Межу було перейдено, і відступати за неї Оксана не збиралася.
— Якщо Андрій вирішить розлучитися зі мною через це, я впораюся, — спокійно сказала вона. — А ваші дві години вже почалися.
Оксана попередила: якщо до призначеного часу вони відмовляться звільнити будинок, вона звернеться до місцевого відділення поліції й повідомить, що сторонні люди не бажають залишати належну їй територію. Наталя відкрила рота для нової репліки, але Оксана вже відвернулася.
Вона взяла Данила за руку. Дитяча долоня виявилася вологою й несподівано холодною.
— Ходімо нагору. Зберемо твої речі.
У невеликій кімнаті під похилим дахом стояли вузьке ліжко, комод і дві коробки з іграшками. Оксана витягла спортивну сумку з-під ліжка й почала акуратно складати футболки, шорти та шкарпетки. Після напруженої розмови руки трохи тремтіли, але вона намагалася рухатися розмірено, щоб не лякати дитину ще дужче.
Знизу долинали голоси. Наталя називала те, що відбувалося, свавіллям і обіцяла негайно зателефонувати братові, щоб той поставив дружину на місце. Лариса Василівна голосно охкала, скаржилася на серце й голосила про невдячну невістку, заради якої вона нібито витратила стільки сил і здоров’я.
Данило сидів на краю ліжка, гойдав ногами й не зводив очей із матері.
— Ми зараз додому поїдемо? — пошепки запитав він.
— Так. Тут ти більше не залишишся.
— А дядько Андрій не сваритиметься? Тітка Наталя сказала, що він тебе через мене покине.
Оксана відклала складену футболку, сіла поруч і поцілувала сина в маківку.
— Ти ні в чому не винен. Ти мій син і найважливіша для мене людина. Нікому не дозволено принижувати тебе, лякати чи залишати голодним — запам’ятай це. А з дядьком Андрієм я поговорю сама…👉Продовження — натисніть кнопку «Уперед» під рекламою👇👇👇
