Молодий лейтенант уже прямував до патрульного автомобіля, задоволений тим, що розірвав водійське посвідчення і, як йому здавалося, позбавив уперту порушницю можливості продовжити шлях. Він збирався доповісти про затримання й іще не розумів, чий документ щойно знищив. Для Марини Бондаренко будь-яка затримка була неприпустимою.
Ще кілька хвилин тому Марина думала лише про те, як би не запізнитися. Тільки не сьогодні й не на цій дорозі. У бардачку старого седана, за червоним службовим посвідченням, лежала опечатана тека з оригіналами документів. Зібрані в ній матеріали могли зупинити роботу одразу трьох транспортних компаній і вивести перевіряльників на чиновників, які роками прикривали схему з фіктивними конкурсами. До закритого сховища при штабі залишалося близько тридцяти кілометрів, і саме там передавання теки мав проконтролювати її куратор.
Вона кілька разів подумки поверталася до теки, хоча знала, що пломба ціла, а папери складені в установленому порядку. До сховища потрібно було передати саме оригінали: разом зі звітом вони становили основу розпочатого розслідування. Марина виконувала завдання без розголосу, тож зовні нічим не відрізнялася від інших водіїв. Але для неї кожен кілометр, що залишався, був частиною службового доручення, за яке вона відповідала особисто.
День видався задушливо спекотним. Над розпеченою дорогою тремтіло повітря, дрібний пил висів над узбіччям, а кермо обпікало долоні. Марині було п’ятдесят два роки, двадцять із них вона пропрацювала в системі транспортного нагляду й давно навчилася не виказувати свого напруження ані голосом, ані виразом обличчя. І все ж сьогодні всередині жила незвична тривога: надто багато залежало від того, чи встигне вона вчасно передати оригінали.
Синій проблисковий маячок раптово з’явився в дзеркалі. Патрульний автомобіль вискочив із-за повороту й швидко наздогнав її. Марина ще раз поглянула на прилади. Швидкість не перевищувала дозволеної, машина рухалася рівно, але вона однаково плавно загальмувала й зупинилася край дороги. Досада шпигнула гостріше за страх: будь-яка затримка тепер ставала зайвим ризиком.
За роки служби вона звикла до перевірок і не вважала саму зупинку чимось винятковим. Сумлінному патрульному достатньо було назвати причину, перевірити документи й відпустити водія, якщо порушення не підтвердилося. Марина вже налаштувалася на коротку ділову розмову. Однак надто різке гальмування машини позаду й манера, з якою молодий працівник розчахнув дверцята, одразу насторожили її. У його поведінці не відчувалося ані нагальності, ані турботи про безпеку руху…👉Продовження — натисніть кнопку «Уперед» під рекламою👇👇👇
