— Якщо порушення зафіксовано, покажіть дані приладу й складіть протокол, — рівним голосом відповіла вона. — Я підпишу його, виклавши свої заперечення. Якщо доказів немає, поверніть документи. У мене термінова службова поїздка.
Коваленко коротко розсміявся, навіть не приховуючи зневаги.
— Службова? І куди ж ви так поспішаєте? По покупки? До соціальної служби? З вашої машини й не скажеш, що ви везете щось важливіше за розсаду. Не розповідайте мені казок. Тут я вирішую, хто поїде далі, а хто зачекає.
Він тримав її посвідчення за край, наче річ була брудною, і не зводив із Марини випробувального погляду. Йому була потрібна звична реакція: переляк, виправдання, прохання чи обережний натяк на можливість домовитися. Тоді зупинка принесла б або легкі гроші, або хоча б приємне відчуття влади.
Марина надто добре знала цей тип людей. За роки перевірок вона зустрічала чимало тих, кому незначні повноваження здавалися дозволом розпоряджатися чужим часом і гідністю. Вона повільно видихнула й нічого не сказала. Її спокій дратував лейтенанта сильніше, ніж відкритий опір.
— Чому мовчите? — роздратовано запитав він. — Право керування не дається назавжди. Порушуєте — можете його позбутися. Камери тут усе бачать, тож історія про важливе завдання не допоможе.
Він помахав карткою перед відкритим вікном і щосили стиснув її край. Марина помітила цей жест і зрозуміла, що молодий інспектор уже перестав стримувати власну лють.
— Лейтенанте, попереджаю: я виконую службові обов’язки, — сказала вона тихіше, але твердіше. — Розкривати мету поїздки я не можу. Якщо ви безпідставно й далі перешкоджатимете мені, це може мати для вас серйозні службові наслідки…👉Продовження — натисніть кнопку «Уперед» під рекламою👇👇👇
