Усе засідання Оксана дивилася в підлогу. Тепер вона підвела голову й зустрілася поглядом із суддею. У її очах палав вогонь; за ним стояли роки принижень, зневаги, життя, у якому її наче не помічали.
— Ваша честь, дозвольте мені висловитися, — промовила вона виразно й твердо.
Гончар здивувався. На попередніх слуханнях обвинувачені зазвичай надавали слово адвокатам і самі мовчали. Ця дівчина дивилася інакше, і її погляд водночас дратував його й викликав цікавість.
— Ви можете додати щось по суті? — недовірливо спитав він.
— Я розмовляю десятьма мовами. Якщо ви дозволите, я готова довести це зараз, тут, перед судом.
Вона вимовила своє прохання з такою ясністю, що в її голосі неможливо було почути сумнів. У залі стало чутно, як гудуть стельові люмінесцентні лампи. Люди подалися вперед; наче не лише зал, а й увесь всесвіт затамував подих.
Гончар відкинувся в кріслі й зареготав. Від гучного, майже істеричного реготу тряслося його важке тіло. Це не була спроба чемно посміятися чи стримати веселощі.
— Неймовірно! — видавив він, промокаючи хустинкою сльози, що виступили. — Вона збирається просто в моєму суді доводити, що знає десять мов!
Павло Ткач широко всміхався й недовірливо хитав головою. Його підтримували глядачі: одні вже не приховували сміху, інші глузливо перешіптувалися.
— Ковальчук, ви, безсумнівно, винахідлива, — провадив суддя, трохи опанувавши себе, хоча голос іще тремтів від веселощів. — Але ви прийшли до суду, а не на телевізійний конкурс талантів. Судовий час не призначений для циркових номерів.
— Отже, правосуддя для вас — це цирк?
Голос Оксани розітнув повітря, мов ніж. Суддя миттєво перестав сміятися. Його очі звузилися; коротка тиша стала небезпечною.
— Що ви сказали? — спитав він низьким, погрозливим голосом.
Ірина застережливо смикнула Оксану за рукав, однак та ступила вперед.
— За всієї поваги, ваша честь, ви сміялися з мене, не давши мені пояснитися. Ви вже засудили мене, хоча я ще не могла подати захист. Якщо це не цирк, іншої назви я не знаходжу.
Микола Бондар рушив уперед, готовий втрутитися, якщо розмова зайде далі. Гончар підняв руку, зупиняючи його, потім нахилився до столу й поставив на нього лікті.
— Сміливості вам не бракує, Ковальчук. Із цим я не сперечаюся. Та зухвалістю доказів проти вас не скасувати.
— Брешуть ваші докази, — відповіла Оксана. — Точніше, збрехали ті, хто їх витлумачив. Ніхто з них навіть не перевірив, чи справді я володію тим, про що заявляла.
— А з якої речі ми зобов’язані це перевіряти? — втрутився зі свого місця Ткач. — Навіщо державі витрачати кошти на неймовірні заяви людини, яка явно намагається уникнути відповідальності за свої вчинки?
— Тому що шукати правду — ваша робота, — Оксана повернулася до нього, і її голос зазвучав дужче. — Ви зобов’язані з’ясувати, що сталося, а не оголошувати людину винною, спираючись на упередження.
— Тиша! — Гончар ударив молотком. — Ковальчук, ви заходите надто далеко. Раджу припинити, поки до ваших обвинувачень не додалася неповага до суду.
Оксана глибоко вдихнула. Серце калатало так сильно, наче його міг чути весь зал. Вона відступала все життя, але тепер не збиралася робити цього знову. Цього разу — годі.
— Ваша честь, я заявляю офіційне клопотання, — поспішила втрутитися Ірина. Голос тремтів, однак рішучість у ньому вже не губилася. — Прошу дозволити моїй підзахисній продемонструвати володіння мовами. Якщо її слова підтвердяться, це істотно змінить саму справу.
— Шульго, ви серйозно хочете влаштувати тут мовний іспит? — Гончар дивився на неї з досадою й недовірою.
— Я хочу, щоб їй дали повноцінно захищатися. Хіба суд існує не для цього? — відповіла Ірина, виявивши в собі мужність, на яку раніше не розраховувала.
Крісло рипнуло, коли суддя відкинувся назад. Він довго розглядав Оксану, наче намагався розв’язати головоломку. Його непокоїла не сама зухвалість: абсолютна впевненість у її очах теж не давала йому спокою.
— Гаразд, — нарешті промовив він, здивувавши присутніх. — Можливість публічно осоромитися ви отримаєте. Але після провалу — а провал неминучий — я додам до ваших теперішніх неприємностей обвинувачення в неповазі до суду та перешкоджанні правосуддю. — Він повернувся до секретаря. — Зверніться на факультет іноземних мов університету. Нехай направлять десятьох професорів: по одному фахівцеві для кожної мови, якою, за словами Ковальчук, вона володіє…
