Середа розподілив людей жестами. Четверо залишилися біля дороги, контролювати відхід. Восьмеро рушили до будинку. У двох були короткі рушниці, у решти кийки, ножі, зброя ближньої дистанції. Сам Середа йшов першим, обережно, з приладом нічного бачення біля очей.
Він зупинився біля хвіртки. Будинок здавався мертвим: ні світла, ні диму, ні звуку. Середа штовхнув хвіртку стволом. Та піддалася. Він зробив крок — і черевик зачепив тонку нитку. В’язка бляшанок звалилася на ґанок з оглушливим гуркотом.
— Засідка! Сектори! — гаркнув Середа, падаючи на одне коліно й скидаючи зброю до вікон.
Люди сахнулися вбоки, притискаючись до паркану, цілячись у темні отвори. Але пострілів не було. Дім мовчав.
— Шумова пастка, — крізь зуби сказав Середа. — Він грається. Двоє — в дім. Двоє — лазня і сарай. Інші тримають двір. Живим брати, якщо вийде.
Двоє піднялися на ґанок. Один ударив ногою у двері, замок не витримав. Промені ліхтарів урізалися в темряву сіней. Усередині загуркотіли меблі, посипався посуд.
— Порожньо! — долинуло з будинку. — Постіль холодна!
Середа спохмурнів. Якщо ціль не в будинку, значить, зовні. Тієї ж миті за спинами двох, що перевіряли лазню, хруснула гілка. Один різко обернувся й направив ліхтар у підлісок.
— Хто там? Виходь!
Промінь вихопив із темряви безформну кошлату постать. Вона ніби була частиною кущів, але раптом відокремилася від них і зробила крок уперед. Наступної секунди ліс розірвали сліпучі спалахи. Ліхтар Марка бив в очі різким стробом, ламаючи простір на рвані кадри. Бойовик скрикнув, засліплений, і схопився за обличчя. Важке руків’я ножа вдарило його по вилиці. Він осів у сніг, втративши рівновагу.
Другий підняв пістолет, але бачив тільки білі спалахи й чорні провалля. В одному проваллі фігура була далеко, в наступному — вже поруч. Удар по коліну збив його на бік, короткий рух ребром долоні обірвав крик. Строб згас. Двір знову став чорним.
Дві людини вийшли з ладу за чотири секунди. Без пострілів. Без справжньої боротьби. Тільки сніг глухо прийняв їхню вагу.
— Контакт біля лісу! — крикнув Середа і випустив кілька пострілів у кущі.
Інші піддалися паніці й почали стріляти туди ж. Нічна тиша розлетілася гуркотом. Кулі рвали гілки, розпорювали сніг, били в стовбури. Люди стріляли, поки не спорожніли магазини.
— Припинити! — заволав Середа. — Припинити вогонь!
Стрілянина стихла. У повітрі завис запах пороху й розірваної хвої. Промені ліхтарів схрестилися на зрешеченому підліску. Там не було тіла. Лише сліди, що йшли в глибину лісу…
