Серце турбувало дедалі частіше, однак до лікаря Оксана не зверталася.
— Навіщо лікуватися? — шепотіла вона сама собі. — Без Богданчика мені однаково немає для чого жити.
Раз на кілька днів заходила сусідка Галина. Вона приносила гарячий суп, купувала хліб і намагалася бодай трохи прибрати в домі. Побачивши мокру стелю й наповнені водою посудини, Галина одного разу не витримала.
— Оксаночко, дах скоро провалиться. Дощі вже почалися, а в тебе по стінах тече. Треба щось робити.
— Не можу я, Галю, — втомлено відповіла господиня й відвернулася. — І не хочу.
— Тоді найми майстра. Я нещодавно бачила оголошення служби «Чоловік на годину». Зателефонуємо, людина приїде і все полагодить. Якщо тобі важко, я домовлюся за тебе.
Оксана лише прикрила очі.
— Нехай руйнується. Яка різниця? Без сина цей дім мені не потрібен.
Галина поставила принесену їжу на стіл і сердито витерла долоні об фартух.
— А якщо Богдан живий? Повідомлення про загибель не було. Уяви, він повернеться й побачить, що мати вирішила завчасно лягти й померти, а рідний дім перетворила на руїну. Що він тобі скаже? Думаєш, він би цього хотів?
Слова сусідки зачепили те, що ще лишалося живим під багаторічною втомою. Оксана повільно повернула голову. Думка про повернення сина була майже нестерпною, але разом із болем принесла забуте відчуття відповідальності. Якщо Богдан одного дня відчинить хвіртку, його має зустріти дім, а не порожні вікна й бур’яни по пояс.
Жінка уявила, як він зупиняється посеред занедбаного двору й шукає очима матір. Їй стало соромно за відра під стелею, холодну піч і власну байдужість. Галина не обіцяла, що Богдан неодмінно з’явиться, і не могла дати жодних доказів. Вона лише нагадала Оксані про те, що очікування теж потребує сил, а надію неможливо зберегти в домі, який господиня вже подумки покинула.
— Підводься, — уже м’якше сказала Галина. — Я свіжого борщу принесла. Поїж, наберись сил, а потім вирішимо, з чого почати. Ти ще не настільки стара, щоб ховати себе живцем.
Оксана сіла на ліжку й уперше за довгий час не відвернулася від простягнутої тарілки. Того дня вона дозволила собі знову повірити: син може повернутися, і тоді йому знадобиться мати…
