Валентина Степанівна Гончар ставилася до телефонних дзвінків насторожено. У сімдесят два роки раптовий сигнал міг принести і нав’язливу рекламу, і звістку про чиюсь хворобу. Побачивши на екрані ім’я доньки, вона завмерла. Сім років Олена не телефонувала сама, обмежуючись рідкісними вітаннями через Дарину.
Вона відповіла майже перед самим відключенням.
— Алло?
— Мамо…
У голосі доньки не було звичної стриманості. Він звучав тихо й безпорадно, як багато років тому, коли маленька Лена прибігала додому з розбитими колінами.
— Леночко, що сталося?
Після довгої паузи Олена видихнула, що мати мала рацію. Не лише щодо Олега — щодо всього її життя. Валентина Степанівна опустилася на табурет у передпокої й спитала, де донька перебуває.
Обидві обережно оминали ту саму сварку, ніби сім років мовчання можна було ненароком зачепити одним невдалим словом. Валентина Степанівна боялася почути докір, Олена — колишню сувору оцінку. Але за цей час образа вивітрилася, залишивши лише тугу за розмовами, які могли відбутися. У короткому материнському запитанні не було ні тріумфу, ні вдоволеного «я ж попереджала». У ньому звучала тільки тривога, і саме вона остаточно позбавила Олену сил стримуватися.
— У Даші, в гуртожитку.
— Приїжджайте до мене обидві. Кімната вільна, їжа на плиті, місця вистачить.
Олена спробувала заперечити, але мати вперше за довгі роки не дозволила їй сховатися за ввічливістю. Вона наказала збиратися й їхати. Почувши стримане ридання дорослої сорокачотирирічної доньки, Валентина Степанівна згадала, як учила її ходити, говорити й зав’язувати шнурки. Найважливішого — не терпіти нещастя зі страху перед самотністю — навчити не зуміла.
— Пробач мені, мамо. За похорон батька, за мої слова і за всі роки мовчання.
По щоці Валентини Степанівни скотилася сльоза. Після смерті чоловіка вона майже розучилася плакати, ніби разом із ним поховала й цю здатність.
— Спершу приїдь, — сказала вона. — А потім розбиратимемося разом.
Тим часом Олег залишився сам у величезному домі. Він налив дорогого витриманого коньяку, привезеного з останньої ділової поїздки, і дивився, як швидко зникає звичне життя. Олена вимкнула телефон, Дарина один раз відповіла крижаним «не зараз», а потім перестала брати слухавку.
Зателефонувала Вікторія й роздратовано спитала, чому його немає в офісі. У відповідь він зажадав зізнатися, чи зв’язувалася вона з Оленою і чи розповідала про вагітність. Спершу в слухавці було мовчання, потім Вікторія заявила, що втомилася чекати обіцяного розлучення: рік тому Олег сам сказав, що піде з сім’ї, але продовжував усе відкладати.
Він жбурнув телефон на диван. Отже, Вікторія вирішила пришвидшити події й змусити його виконати слова, які він вимовляв лише для того, щоб утримувати її поруч. Олег пройшовся вітальнею й уперше помітив, наскільки все довкола належало Олені: книжки на полицях, квіти на вікнах, фотографії молодої усміхненої жінки з маленькою Дариною на руках.
Фраза з листа — «я знала завжди» — не відпускала. Дружина готувала йому їжу, прала сорочки, лягала поруч, знаючи про кожну зраду. Він вивчив її розпорядок, улюблені страви й побутові звички, але не уявляв, про що вона думає біля вікна, чому іноді беззвучно плаче вночі й які мрії зберігає окремо від дому. Сором прийшов несподівано: не лише за зраду, якій він давно знаходив виправдання, а за цілковиту байдужість до людини поруч.
Телефон знову задзвонив. Цього разу номер був незнайомий, і Олег поспішно відповів, сподіваючись почути дружину. Замість неї суворий чоловічий голос назвав його на ім’я й повідомив, що Ларису Петрівну Савченко годину тому доправили до місцевої лікарні з інсультом. Стан оцінювали як тяжкий, тому синові слід було приїхати негайно.
Олег схопився, вхопив ключі, сів у машину й лише після запуску двигуна згадав про випите. Він заглушив мотор і викликав таксі. Поки чекав біля воріт, дім, що ще вранці здавався надійною фортецею, перетворився на порожню декорацію. Дружина пішла, донька відвернулася, коханка зруйнувала його фальшиву рівновагу, а мати могла не пережити найближчих годин. Ніби хтось висмикнув єдину опору з ретельно вибудуваної конструкції, і все навколо почало осипатися…
