Максим опустився перед донькою навколішки.
— Софіє, це я. Я прийшов.
Вона повільно повернула голову. На блідому обличчі очі здавалися величезними, у них застигла така самотність, що в нього перехопило подих. Максим узяв її холодні руки й пообіцяв, що не залишить її тут, хоча ще не знав, як зуміє виконати обіцянку.
Із кишені він дістав стару родинну фотографію. Павло Гнатюк обіймав дружину, поруч стояв Богдан. Усі троє усміхалися, мружачись від сонця. Знімок підтверджував давнє знайомство, якому колись не надали значення: Богдан брав участь у розслідуванні й зумів представити цей зв’язок як звичайну дружбу.
Максим указав на його обличчя.
— Ти пам’ятаєш цього чоловіка?
Софія довго дивилася на знімок. Її губи заворушилися беззвучно. Коли погляд перейшов на батька, дівчина здригнулася, висмикнула руки й затулила обличчя долонями. Тілом пройшло дрібне тремтіння.
— Тінь, — ледь чутно вимовила вона.
Одне коротке слово прозвучало тихіше за подих, але Максим його почув. Це був перший голос доньки за десять років. На очі навернулися сльози, проте він змусив себе говорити спокійно.
— Так. Тепер я теж його бачу. І більше він не зможе сховатися.
Із коридору долинув застережливий шепіт Лариси Павлівни: час спливав.
— Мені потрібна ще одна допомога, — сказав Максим. — Тільки якщо ти сама зможеш. Намалюй тінь знову, але цього разу не ховай її обличчя. Покажи, якою ти її запам’ятала.
Страх в очах Софії не зник, та поруч із ним з’явилася рішучість. Вона повільно кивнула.
Із центру Максим поїхав просто до Черненка. На стіл начальника лягли запакована запонка й заява сторожа. Черненко двічі перечитав документ, а потім звірив гравіювання з фотографіями зі справи.
— Поясни все по черзі, — зажадав він.
Максим розповів про зниклі малюнки, автомобіль, портсигар, нічний візит Богдана до архіву й перше слово Софії. Він не приховував, які висновки поки що залишалися припущеннями. Начальник мовчав, постукуючи пальцями по столу, і зрештою визнав, що заява сторожа потребує офіційної перевірки.
— У тебе доба, — сказав Черненко. — За цей час мені потрібні прямі свідчення, підтвердження свідка або зізнання. Самих малюнків недостатньо для обвинувачення. Усі дії погоджуватимеш зі мною. Жодної самодіяльності.
Максим прийняв умову. Черненко офіційно доручив групі поновити перевірку й допустив Максима до подальших дій під своїм контролем. Відтепер він знову був не сам: запонку зареєстрували, за Богданом установили спостереження, а можливу зустріч мали контролювати працівники спеціальної групи. Максим розумів, що колишній друг напевно дізнається про заяву сторожа й відчує небезпеку. Час стискався. Упродовж найближчої доби Богдан або викриє себе, або знищить останні сліди…👉Продовження — натисніть кнопку «Далі» під рекламою👇👇👇
