Богдан відступив на крок. Розгубленість зникла, обличчя спотворила лють.
— Ще нічого не закінчилося, — промовив він і вихопив з-під піджака пістолет. — Ти залишишся тут. Без тебе малюнок назвуть фантазією хворої дитини, а запис ніхто не знайде.
Дуло було спрямоване Максимові в груди. Він не потягнувся до зброї, розуміючи, що будь-який різкий рух спричинить постріл.
— Ти знову намагаєшся здолати страх убивством. Але тепер про це знають інші.
З-за масивної колони пролунав наказ Черненка:
— Поклади зброю на підлогу. Цех оточено.
У проходах з’явилися працівники спеціальної групи. Богдан різко озирнувся, побачив спрямовану на нього зброю й на мить завмер. Максим сподівався, що він здасться. Натомість колишній друг закричав, перекинув ящик, що стояв поруч, і кинувся вглиб будівлі.
За ним одразу помчали кілька людей. Богдан петляв між іржавими верстатами та купами уламків, намагаючись триматися в тіні. Пістолет досі був у його руці. Максим біг слідом, перестрибуючи через шматки цегли. Відлуння кроків билося об стіни, згори сипався пил. Він не прагнув особисто затримати злочинця, але боявся втратити його з поля зору в лабіринті цехів.
Богдан пірнув у бічний прохід і почав підійматися вузькими металевими сходами. Сходинки тремтіли під вагою тих, хто біг услід. Нагорі тяглися старі містки, прокладені під дахом. Подекуди настил прогнив, а поручні вкрилися іржею. Унизу зяяв темний простір цеху.
Біля самого краю Богдан зупинився. Він важко дихав, дорогий костюм був укритий пилом. Почувши наближення кроків, знову підняв пістолет.
— Не підходь! — крикнув він. — Ще крок — і я вистрелю або стрибну.
Максим зупинився за кілька метрів. Зброю тримав опущеною, не бажаючи провокувати людину, яка вже не бачила різниці між порятунком і загибеллю. За спиною наближалася група, але вузькі містки не дозволяли всім підійти водночас.
— Тікати більше нікуди, Богдане. Віддай пістолет.
Той коротко засміявся, і сміх зірвався на хрип.
— Ти все-таки отримав те, чого хотів. Зараз побачиш моє падіння й вважатимеш себе переможцем.
Максим дивився на нього без тріумфу. Перед ним стояв не всемогутній чоловік-тінь, а загнаний у кут злочинець, якого десять років пожирав страх викриття. Та від цього вина Богдана не ставала меншою, а небезпека — слабшою…👉Продовження — натисніть кнопку «Далі» під рекламою👇👇👇
