Богдан поставився до нової методики глузливо. Він пожартував, що дорослому слідчому небезпечно надто захоплюватися дитячими малюнками, та Максима це вже не зачепило. Значно помітнішим було інше: друг почав частіше навідуватися до них. Він приносив Софії дорогі подарунки, пропонував піти в кіно чи до розважального центру, переконував відкласти олівці й набратися «нормальних позитивних вражень». Його слова звучали як розумна турбота, однак за нею дедалі виразніше вгадувалося роздратування.
Максим опинився між двома протилежними порадами. Лариса Павлівна вважала, що пережите слід обережно вивести назовні, а Богдан вимагав залишити минуле замкненим. Софія продовжувала малювати. З кожним новим аркушем тінь набувала дедалі чіткішої форми, і водночас змінювався погляд Богдана. Іноді він довго вдивлявся в обличчя Максима, наче намагався зрозуміти, як далеко той просунувся. У цих спостереженнях було забагато тривоги для людини, яка вважала малюнки безглуздими.
Слідча інтуїція не давала спокою. Максим розумів, що підозрювати найближчого друга на підставі кількох невдалих реплік безглуздо, та внутрішнє чуття вимагало знову перевірити старі матеріали. Одного разу пізно ввечері, коли службова будівля майже спорожніла, він пройшов до архіву за своєю перепусткою. У довгому коридорі пахло пилом і старим папером. Під стелею горіла одна лампа, кидаючи на стелажі поодинокі острівці жовтого світла.
Максим знайшов потрібну полицю без підказок. Номер справи він пам’ятав так само добре, як дату власного народження. Важка папка лягла на стіл, здійнявши тонку хмарку пилу. За десять років її корінець потерся, металеві скоби потемніли, та вміст залишився незмінним: знімки будинку, схеми кімнат, протоколи допитів, експертні висновки, переліки вилученого.
Раніше Максим шукав пряму відповідь. Тепер хотів побачити те, що ховалося між звичними формулюваннями. Версія пограбування не пояснювала, чому гроші залишилися на місці. Діловий конфлікт не підтвердився. Перевірка невеликої будівельної фірми Павла Гнатюка не виявила боргів чи явних ворогів. Кабінет був перевернутий догори дном, шухляди висунуті, сейф відчинений, але складалося враження, що злочинцеві був потрібен конкретний документ, а не коштовності.
У ті місяці група опитала працівників, сусідів і ділових партнерів Павла. Перевіряли дзвінки, поїздки, рахунки та договори, зіставляли свідчення, поверталися до тих самих людей по кілька разів. Богдан брав участь у цій роботі нарівні з усіма й часто першим пропонував версію, перевірка якої потім забирала цілі дні. Тоді його активність здавалася Максимові відданістю спільній справі. Тепер поставало болісне запитання: чи не спрямовував друг розслідування заздалегідь обраними шляхами, добре знаючи, що кожен із них завершиться нічим?
Особливо дивно виглядав кабінет. Сліди безладу були надто помітними, майже показовими, тоді як грошей, що лежали окремо, ніхто не взяв. Максим згадав своє перше враження: злочинець не метався, а точно знав, де шукати. Проте згодом цю думку поховали під версіями пограбування й ділової помсти. Він повільно перечитував підписи під схемами, відновлюючи послідовність огляду, і дедалі виразніше відчував, як легко людина всередині слідчої групи могла впливати на напрям роботи.
Максим перегорнув першу сторінку опису речових доказів і повільно провів пальцем по рядках. Саме тут могла ховатися забута дрібниця, яку бачили всі, але ніхто по-справжньому не помітив. Він затамував подих і почав перечитувати список від самого початку…👉Продовження — натисніть кнопку «Далі» під рекламою👇👇👇
