Того ж вечора зателефонувала Лариса Павлівна й попросила негайно приїхати. Максим дістався її кабінету за пів години. Софія сиділа за столом, поклавши долоні обабіч нового малюнка. Цього разу на папері не було ані будинку, ані дерев. Дівчина зобразила великий темний автомобіль, за кермом якого сидів людський силует.
Психологиня припустила, що до Софії повертається спогад про приїзд або від’їзд злочинця. Максим слухав неуважно. Його увагу привернули знаки в нижньому кутку аркуша. Дівчина кілька разів виводила їх, стирала й відновлювала знову. Повна комбінація розпливалася, але одну літеру та дві цифри можна було розібрати досить чітко.
Десять років тому Богдан їздив на такому самому темному позашляховику. Частина номера збігалася.
Максим відчув, наче звична дійсність тріснула. Богдан був свідком на його весіллі, знав усі його слабкості, підтримував після розлучення, допомагав із Софією. Думка про те, що цей чоловік міг увійти вночі до будинку Гнатюків і вбити родину, здавалася не просто страшною — неможливою. Він шукав безпечних пояснень. Софія могла бачити автомобіль Богдана іншим разом. Дитяча пам’ять могла поєднати різні дні. Схожих машин і номерів вистачало.
Та зникла папка, скарга й спроби припинити терапію вже не дозволяли відмахнутися від збігів.
Максим вирішив перевірити друга. Він зателефонував і заговорив стомленим, примирливим голосом.
— Ти мав рацію. Я зайшов надто далеко. Черненко відсторонив мене, і, мабуть, так навіть краще. Вибач за звинувачення.
Богдан помітно розслабився.
— Забудь. Я розумів, що ти сам не свій. Головне, щоб тепер зупинився.
— Давай завтра зустрінемося в нашому старому кафе. Посидимо, як колись.
Друг погодився надто швидко. Наступного вечора Максим прийшов заздалегідь і зайняв звичний столик у кутку. У цьому місці вони колись відзначали вдалі розслідування, сперечалися, мирилися й будували плани. Він сподівався, що знайома обстановка та розмова без свідків змусять Богдана розслабитися або принаймні пояснити дивні вчинки.
Минула година. Потім друга. Телефон Богдана був вимкнений.
Максим нарешті визнав очевидне: його хитрощі розгадали. Друг зрозумів, що за раптовим примиренням ховається перевірка, і не захотів ризикувати. Підозри дістали ще одне підтвердження, та доказів досі не було. Максим вийшов із кафе, принижений власною наївністю, і дорогою додому відчував дедалі сильнішу тривогу. Якщо Богдан не прийшов, отже, міг використати цей час для іншого удару. Біля дверей квартири Максим уже знав, що тиша за ними не віщуватиме нічого доброго…👉Продовження — натисніть кнопку «Далі» під рекламою👇👇👇
