Коли машини поїхали, вілла знову стихла. Поліцейські забрали Лідію Павлівну й тітку Надю; тіло Аліни теж вивезли. Склад опечатали червоними стрічками. Ще недавно свекруха йшла туди з ключами як господиня, якій скоро дістанеться весь дім. Тепер Аліна була мертва, а свекруху забрали під варту за підозрою у вбивстві власної доньки. Я ввійшла до вітальні, сіла на диван і поправила сукню.
Андрій зайшов слідом. День хилився до вечора, а він виглядав так, ніби разом із матір’ю забрали останню опору, що дозволяла йому триматися впевнено. Дорогий одяг більше не допомагав. Він опустився в крісло навпроти, обхопив голову руками й заговорив. Цього разу йому треба було переконати мене, що все, що сталося, належить тільки Лідії Павлівні й ніяк не пов’язане з ним самим.
— Оксано, я не знав. Клянуся, не знав, що вона збирається тобі нашкодити. Мама збожеволіла. Я був у відрядженні, у мене зустріч за зустріччю… Повір. Ми ж подружжя. Невже ти думаєш, я дозволив би тебе зачепити?
Я тихо розсміялася. Андрій підвів голову. Він іще сподівався, що слів про шлюб вистачить, аби я повернулася до звичного бажання довіряти. Мені від цього ставало тільки гидкіше. Щойно він відвернувся від матері, а тепер прикривався нашими стосунками, ніби не обговорював за дверима, як перетворити їх на підставу для спадку. Йому хотілося, щоб сама пам’ять про любов знову послужила захистом йому, а не мені.
— Зустрічі? Ти маєш на увазі Крістіну? Чи квартиру, яку купив їй за гроші моєї компанії? Чим саме був такий зайнятий, Андрію: ресторанами чи коханкою?
— Яку Крістіну? Що за квартира? Хто тобі наговорив? Не вір пліткам, тебе обманюють!
Я відкрила шкіряну папку, що лежала на столі, і кинула перед ним стос документів. Серед них були фотографії, на яких він обіймав коханку, банківські виписки, відомості про оплату квартири й дорогих речей. Був і запис його розмови з Крістіною під час поїздки. Там Андрій хвалився тим, що після моєї смерті весь статок дістанеться їм. Він заперечував навіть її ім’я, а докази вже лежали перед його очима.
— Подивися уважно. Перельоти бізнес-класом, п’ятизіркові готелі, подарунки — ти оплачував усе додатковою кредитною карткою, яку отримав від мене. Вирішив, що посада директора зробила тебе господарем? Я дала тобі цю посаду. Вісімдесят п’ять відсотків акцій ресторанної мережі належать мені. Нерухомість теж моя. Ти розпоряджався доступом до чужого, Андрію, і забув, звідки цей доступ узявся.
Він перебира́в папери тремтячими руками. На лобі виступив піт. Йому не було чого протиставити знімкам і випискам, окрім уже вимовленого заперечення. Андрій розумів, що я знаю про коханку й гроші значно більше, ніж він розраховував. Але про найстрашніше для нього я ще не договорила. Він і далі чіплявся за можливість відокремити фінансові махінації від плану матері.
— Ти сказав, що нічого не знав про морозильник. А розмова у твоєму кабінеті? Тієї ночі ви обговорювали, що виведення активів викриється і лишається тільки моя смерть від нещасного випадку. Страховка на двісті мільйонів мала покрити ваші втрати. Ти свій голос на записі впізнаєш? Я не віддала його поліції одразу, бо хотіла спершу подивитися, як ти поясниш усе мені.
Згадка про запис обірвала його спроби виправдовуватися. Секунду тому Андрій звинувачував плітки й чужу брехню, а тепер просив пробачення. Казав, що помилився, що його спокусила Крістіна, що він сам не розуміє, як до такого дійшло. Він сповз навколішки переді мною й обхопив мої ноги. У його плачі було відчайдушне бажання уникнути в’язниці. Заради цього він був готовий визнати все, що вже неможливо було заперечити.
— Будь ласка, Оксано. Заради трьох років, які ми прожили разом. Я підпишу розлучення, піду без грошей, нічого не попрошу. Тільки не віддавай запис. Я не витримаю у в’язниці. Прошу тебе, змилуйся!
Перед від’їздом у суботу він поцілував мене в лоб. Тепер той самий чоловік благав пожаліти його за намір позбавити мене життя. Я відсторонила його ногою й підвелася. Дивитися згори вниз на чоловіка виявилося несподівано просто: разом із довірою зникло й колишнє бажання берегти його самолюбство. Він пропонував мені свій відхід із порожніми руками як поступку, хоча право вибирати вже втратив.
— Ти вивів майже вісімдесят мільйонів через підставні фірми. Сьогодні вранці я доручила юристам і головному бухгалтерові заблокувати рахунки компанії й подати заяву про шахрайство та розтрату до слідчих органів. Директором ти більше не є. Квартиру Крістіни опечатав банк: ти купив її під заставу активів компанії. Розпоряджатися всім цим уже не можеш.
Андрій завмер. Йому було важко осмислити, що зникла не одна можливість, а відразу все підготовлене життя: посада, гроші, житло для коханки, впевненість у безпеці вкраденого. Ще кілька годин тому він приїхав у дорогій машині з виглядом переможця. Тепер сидів біля моїх ніг і чув, як одна за одною зачиняються місця, куди він міг би відступити після провалу.
— І твого підпису під розлученням я чекати не стану. Заяву вже подано з мого боку. Додано докази зради й змови проти мене. Адвокати подбають, щоб після шлюбу в тебе лишилися борги за підписаними фіктивними контрактами. Ти хотів залишити мене без усього. Тепер розбиратися з наслідками будеш сам.
Я підійшла до вхідних дверей і розчинила їх навстіж. До вітальні вірвався зимовий вітер.
— Твою матір забрали за вбивство, сестра загинула в морозильнику, куди полізла по чуже багатство. А тобі час готуватися до тюремного одягу замість дорогих костюмів. Забирай валізу й іди з мого дому. Або я накажу охороні виставити тебе за двері.
Він підвівся не відразу. Дістався до валізи, взяв її, ще раз подивився на мене. У цьому погляді змішалися ненависть, жах і розуміння того, що колишня покірність не повернеться. Я більше не стану вмовляти його лишитися, прощати заради трьох років шлюбу чи захищати від наслідків. Андрій вийшов, зсутулившись. Його постать зникла в зимовому вечорі, а я лишилася в домі, з якого він збирався прибрати мене назавжди…
