Дарія прийшла в темній куртці, без косметики, зі старим телефоном із тріснутим склом і пакетом булочок у руці.
— Я не заради тебе, — сказала вона відразу. — Заради себе. Мені набридло, що мене роблять ревнивою істеричкою.
Вони сіли за липкий столик під гул холодильника. У телефоні було листування Стаса з Галиною Степанівною: прохання почекати, обіцянки, скарги на «жадібну невістку», пропозиція налякати Оксану. Стас відповідав: «Жінок не чіпаю. Поверніть гроші».
Нижче було повідомлення від Галини Степанівни: «Тоді я сама. З твоєї старої робочої трубки краще». Потім — фотографія екрана з чернеткою погрози Оксані. У темному склі відбивалися червоні нігті й край бордової сукні.
— Стас зберіг, бо боявся, що вона все звалить на нього, — пояснила Дарія. — Трубка валялася в нього в майстерні. Вона взяла її «подзвонити» й повернула. А потім удавала, що нічого не знає.
Матеріали Дарії стали ланкою, якої бракувало. Після заяви Галину Степанівну викликали для пояснень. Вона спершу обурювалася, потім плакала, потім казала, що «невдало пожартувала». Усе рухалося нерівно: перевірка, попередження, окремий позов Стаса про стягнення боргу. Але головне сталося в будинку. Людмила Павлівна написала в загальному чаті, що Оксана нічого не вигадала. Віра Миколаївна підтвердила фото. Навіть сусід згори, зазвичай мовчазний, кинув: «Труїти людину не треба».
Оксана читала ці повідомлення на роботі, зачинившись у туалетній кабінці, бо боялася розплакатися при Дарині. І все одно розплакалася. Тільки це були вже інші сльози: не від сорому, а від того, що реальність нарешті перестала бути її самотнім знанням… 👉👉👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» нижче👇👇👇
