Богдан застиг, стискаючи смартфон обома руками. Йому бракувало повітря, а сенс побаченого ніяк не вкладався в голові. Ще кілька хвилин тому він збирався святкувати початок нового життя, але тепер у цьому житті раптом з’явився п’ятирічний борг.
— Що там у тебе? Знову реклама? — безтурботно запитала мати, підкладаючи синові м’ясо.
Він не відповів. Лідія Степанівна помітила, як зблідло його обличчя, підійшла ближче й зазирнула в екран.
— Мамо, вона нас переграла, — хрипко видушив із себе Богдан.
Свекруха довго вчитувалася в дрібний текст. Коли зв’язок між кредитом, переказом і її машиною нарешті став зрозумілим, жінка важко опустилася на табурет.
— То вона все оформила на тебе, а гроші забрала собі? — зойкнула Лідія Степанівна, хапаючись за груди. — Це ж шахрайство! Негайно телефонуй у поліцію!
Богдан уже набирав номер дружини. Оксана відповіла не відразу, але її голос звучав рівно й спокійно.
— Так, Богдане. Ти щось забув? Може, зубну щітку?
— Що ти накоїла? — закричав він так голосно, що рудий кіт на підвіконні здригнувся й підвів голову. — Як ти зайшла в мій банківський застосунок? Ти оформила на мене кредит! Я напишу заяву, подам до суду, ти за це відповіси!
— Не кричи, бо зірвеш голос, — незворушно промовила Оксана. — У який банківський застосунок я нібито зайшла? Я весь цей час удома. Як я могла оформити кредит на твоє ім’я?
— На старому телефоні! Там залишався мій застосунок. Це ти все зробила, переказала собі гроші, а потім стерла дані!
— Ти говориш про пристрій, який лежить у кухонній шухляді? На ньому відновлено заводські налаштування, він цілковито порожній. Жодного застосунку там зараз немає. Можливо, ти сам оформив кредит і нарешті вирішив повернути родинний борг. Переказ надійшов із твого рахунку, а в призначенні платежу прямо зазначено, за що перераховано гроші.
— Я нічого не оформляв! — Богдан мало не зірвався на вереск.
— Тоді спробуй розібратися зі своєю пам’яттю. У будь-якому разі півтора мільйона я отримала як повернення грошей, витрачених на автомобіль твоєї матері. Дякую, що все-таки виявився чесною людиною. А тепер вибач, у мене є справи. Гарного вечора.
У слухавці залунали короткі гудки. Богдан жбурнув смартфон на стіл і заходився міряти кроками кухню, зачіпаючи ногами табурети. Мати вимагала розповісти, що відповіла Оксана, і він, насилу добираючи слова, пояснив, що старий телефон повністю очищений, а операція відображається як проведена з його рахунку.
— Майже сорок тисяч щомісяця, — простогнав він, обхопивши голову руками. — А заробляю я дев’яносто. На що мені жити?
Лідія Степанівна теж була налякана, але швидко вхопилася за єдину надію. Наступного дня вона збиралася оформити спадщину. Будинок був міцний, ділянка цінувалася, а її частки мало вистачити, щоб одним платежем погасити кредит сина й не дати відсоткам перетворити борг на ще більшу суму.
— Не занепадай духом, — квапливо заговорила вона. — Завтра все підпишемо, після продажу я відразу розрахуюся з банком. Ще й цій гадюці нерви полоскочемо. Ось побачиш, ми обов’язково виплутаємося…👉Продовження — натисніть кнопку «Уперед» під рекламою👇👇👇
