Коли Лідія Степанівна повернулася додому, Богдан сидів на дивані й гриз нігті. Почувши, як у замку повернувся ключ, він одразу підвівся й із надією поглянув на матір.
— Ну що? Документи подала? Коли зможемо виставити будинок?
Вона зняла жакет, недбало кинула його на пуф і важко опустилася на табурет у передпокої.
— Нічого ми продавати не будемо, — глухо промовила вона. — Мама рік тому залишила заповіт. Будинок, земля, гроші — усе дісталося Мар’яні. Нам не залишили нічого.
Богдан кілька секунд мовчав, ніби сенс почутого пробивався до нього крізь щільну стіну.
— Як це нічого? Ти ж обіцяла! Казала, що половина будинку точно буде твоєю.
— Звідки мені було знати про заповіт? Мар’яна все влаштувала за моєю спиною.
— І що тепер робити мені? — закричав він. — На мені півтора мільйона боргу, скоро перший платіж! Після щомісячного платежу в мене майже не залишиться грошей на життя.
Він заметався кімнатою й копнув нерозібрану дорожню сумку. Оксана вже заблокувала його основний номер, банк очікував платежів, а спадщина, на яку він устиг покластися, виявилася чужою. Раптом погляд Богдана зупинився на ключах від вишневого кросовера, що лежали на комоді.
Він завмер, а потім повільно повернувся до матері.
— Машину доведеться продати…👉Продовження — натисніть кнопку «Уперед» під рекламою👇👇👇
