Лідія Степанівна здригнулася й миттю накрила ключі долонею, ніби захищала від сина живу істоту.
— Яку ще машину? Ти збожеволів?
— Твою. Саме на неї ти взяла в Оксани півтора мільйона. Тепер кредит на цю суму оформлено на мене. Продамо кросовер, погасимо борг, а на решту купиш собі просту вживану малолітражку. До магазину тобі й такої вистачить.
— Продати мою красуню? — Лідія Степанівна притиснула ключі до грудей. — Я сама вклала в неї другу половину! Усе життя мріяла про таку машину й нікому її не віддам. Це мій статус. Сусіди щоразу із заздрістю дивляться, коли я під’їжджаю до будинку.
— У твого сина банк забиратиме майже половину зарплати, а ти згадуєш про сусідів? — Богдан аж задихнувся від обурення. — Усе почалося через тебе. Ти просила гроші без розписки, обіцяла повернути їх після отримання спадщини, а вчора раділа, що Оксана залишиться ні з чим. Тепер кредитний зашморг висить на мені.
— Сам винен, — огризнулася мати, переходячи в оборону. — Треба було стежити за телефоном і не залишати дружині свої паролі. А тепер вирішив зробити винною мене.
— Якби ти чесно повернула борг, вона б цього не зробила!
— Я збиралася розрахуватися після продажу будинку. Хіба я знала, що Мар’яна отримає все? Ти дорослий чоловік, от і розв’язуй свої проблеми. Знайди другу роботу, підробляй вечорами, підвозь пасажирів або розвантажуй товари. Але мою машину не чіпай.
Сварка спалахнула з новою силою. Ще вчора мати й син зображали непорушний союз проти Оксани, а тепер, утративши надію скористатися чужими коштами, звинувачували одне одного в усіх бідах. Богдан знову й знову називав суму щомісячного платежу, ніби сподівався, що цифри зрештою переконають матір. Лідія Степанівна у відповідь нагадувала, що вклала в автомобіль половину його вартості, й повторювала, що не зобов’язана жертвувати мрією через безтурботність сина. Богдан вимагав продати автомобіль і повернути йому можливість нормально жити. Мати стояла на смерть, захищаючи блискучий кросовер як своє найдорожче майно.
Вони кричали так голосно, що сусіди знизу почали стукати по батареї. Але ні Богдан, ні його мати вже не чули нічого, крім взаємних докорів. Кожен був певен, що розплачуватися має інший, а вчорашня родинна близькість зникла разом із неотриманою спадщиною…👉Продовження — натисніть кнопку «Уперед» під рекламою👇👇👇
