Олег сидів за столом, чистячи апельсини для свіжого соку, а Геннадій спостерігав за своєю дружиною з усмішкою, у якій поєднувалися любов і ностальгія.
— Мамо, — прошепотів Максим із порога, — тобі не треба було цього робити.
Лариса обернулася, витираючи руки об фартух, який знайшла в якійсь забутій шухляді.
— Ой, сину, мати завжди дбає про своїх дітей. Неважливо, в глиняній хаті вони чи в палаці. Любов подають на тарілці, її готують серцем.
Максим відчув, як сльози знову підступають до очей. Він підійшов і обійняв матір ззаду, поклавши голову їй на плече, як тоді, коли був дитиною, а світ здавався йому надто великим.
— Пробач мені, мамо, за всі сніданки, яких не було, за всі ранки, які ти провела сама, чекаючи мого дзвінка.
Лариса обернулася й узяла обличчя сина в свою долоню, припорошену борошном.
— Синочку, минуле минуло. Важливе теперішнє, а зараз ти тут, зі мною, з твоїм батьком. Це все, що мені потрібно.
— Не кажи так, — урвав Максим. Його голос зламався. — Тато одужає. Ми знайдемо найкращих лікарів, найкращі методи лікування.
Геннадій кашлянув за столом, і на мить Максим помітив, як батько непомітно притискає хустинку до рота. У цьому жесті було щось таке, від чого в нього похолола кров у жилах. Але перш ніж він устиг запитати, Олег заговорив:
— Максиме Владиславовичу, є дещо, що ви повинні знати. Учора ввечері, після того як ви заснули в кабінеті, мені зателефонували. Це була Оксана, ваша асистентка.
Максим відчув, як усі його м’язи напружилися.
— Оксана тобі телефонувала? Чому?
Олег обмінявся поглядом із Геннадієм, перш ніж відповісти:
— Вона сказала, що їй терміново потрібно з вами зустрітися, що в неї є інформація про пані Бєлову, яка може вам допомогти, але що вона не може сказати цього телефоном, бо боїться, що за нею стежать.
— Це пастка, — одразу сказав Максим. — Оксана працювала зі Світланою, щоб тримати мене подалі від вас. Я не можу їй довіряти.
— Може, й так, — озвався Геннадій голосом, слабким, але твердим. — А може, вона усвідомила, що була не на тому боці. Сину мій, люди можуть змінюватися. Іноді, коли вони бачать наслідки своїх вчинків, вони прокидаються.
Лариса поставила перед Максимом тарілку гарячих млинців разом із яєчнею та ковбасою, що пахли точнісінько так само, як ті з його дитинства. Вона сіла поруч із ним, узявши його за руку.
— Коли ти був маленьким, сину, у нас була сусідка, яка не давала нам спокою. Раїса Матвіївна її звали. Вона дорікала нам за те, що ми бідні, що твій тато працює руками, казала, що ти ніколи нічого не досягнеш, бо походиш із нічого.
Максим слухав, відкушуючи млинець, який смакував як усі спогади, що він намагався поховати.
— Одного разу, — вела далі його мати, — син Раїси Матвіївни потрапив у страшну аварію. Їм були потрібні гроші на лікарню, але вона пересварилася з усіма в окрузі. Ніхто не хотів їй допомогти. І знаєш, хто пішов до неї додому з усіма грошима, які ми назбирали?
— Тато, — прошепотів Максим, дивлячись на батька.
Геннадій кивнув.
— Я віддав їй усе, що в нас було, бо біль батька — це біль усіх батьків, і тому, що тримати образу — це як пити отруту в надії, що помре хтось інший. Раїса Матвіївна плакала в моїх обіймах того дня, і відтоді вона була першою, хто захищав нашу родину, коли інші говорили про нас погано.
— Люди можуть змінюватися, сину, — повторила Лариса. — Якщо Оксана хоче поговорити, може, тобі варто її вислухати. Але обережно, дуже обережно.
Максим закінчив сніданок мовчки, відчуваючи тягар рішення. Нарешті він дістав телефон і набрав номер Оксани. Вона відповіла після першого ж дзвінка. Її голос звучав перелякано.
— Максиме Владиславовичу, дякую за дзвінок. Мені потрібно з вами побачитися.
— Чому я маю тобі вірити, Оксано? Ти заблокувала дзвінки мого батька. Ти тримала мене подалі від нього, коли він найбільше мене потребував.
Запала довга тиша. Коли Оксана знову заговорила, вона плакала.
— Бо мені заплатили. Мені заплатили великі гроші, щоб я це зробила, а мені були потрібні ті гроші на операцію моєї сестри. Але потім я побачила ваших батьків на снігу тієї ночі. Я бачила, як вони тремтять від холоду, і зрозуміла, що стала такою людиною, якою завжди клялася не бути…
