— Тікайте! — крикнула вона. — Це пастка. Вони стежили за мною.
Максим відреагував інстинктивно, схопив Оксану за руку, і вони побігли до заднього виходу. Олег з’явився нізвідки, заблокувавши одного з чоловіків своїм тілом. Усі троє вибігли в провулок, утікаючи, тоді як позаду них лунали крики. Вони не зупинялися, доки не дісталися машини Олега, і рвонули з вереском шин.
Максим озирнувся назад. Його серце билося, мов бойовий барабан. Чоловіки їх не переслідували, але послання було ясним. Світлана знала, що Оксана говорила, і не дозволить, щоб ця інформація потрапила туди, де могла б їй зашкодити.
Коли вони дісталися вілли, Геннадій і Лариса чекали на них у дверях. Їхні обличчя були бліді від тривоги. Максим міцно обійняв батьків, відчуваючи, як вони тремтять у його обіймах.
— Зі мною все гаразд, тату. Усе добре.
Але це була неправда. Нічого не було добре. У нього були докази, щоб знищити Світлану, але він також знав, що вона не зупиниться. І, що найстрашніше, він досі не знав, хто справжній зрадник, хто весь цей час був поруч із ним, усміхався й водночас встромляв йому ножа в спину.
Тієї ночі, коли всі спали, Максим сів біля ліжка батька. Геннадій дихав важко. Кожен вдих був видимим зусиллям. Максим узяв його руку, відчуваючи, яка вона холодна й крихка.
— Тату, я все виправлю, обіцяю тобі. Я дістану це лікування. Я врятую тебе.
Геннадій повільно розплющив очі, усміхнувся тією втомленою, але сповненою любові усмішкою, яку може подарувати лише батько.
— Ти вже врятував мене, сину. Коли впустив мене до свого дому, коли обрав любов замість грошей, ти вже дав мені все, що мені потрібно.
— Не кажи так, — плакав Максим. — Іще є час. Завжди є час.
Але в глибині серця Максим знав правду. Час був єдиним ворогом, якого він не міг перемогти, і цей ворог перемагав.
Наступні дні після падіння Світлани й Бориса були найнапруженішими в житті Максима. Засоби масової інформації безперервно висвітлювали скандал. Корумпована бізнесвумен і її спільник, який зрадив чоловіка, що довірився не тим людям.
Але Максим майже не звертав уваги на новини. Увесь його світ звузився до кімнати на другому поверсі його вілли, де Геннадій щодня боровся за кожен вдих.
Після розблокування рахунків і повернення активів Максим найняв найкращих фахівців. Доктор Ткач, кардіолог зі світовим ім’ям, обстежив Геннадія й підтвердив те, чого всі боялися. Експериментальне лікування могло дати йому кілька місяців, може, рік, якщо пощастить. Але це не було ліками, а лише позиченим часом.
— Скільки це коштує? — запитав Максим без вагань.
— Максиме Владиславовичу, ми говоримо про суму із шістьма нулями й без жодних гарантій.
— Мене це не хвилює. Робіть усе необхідне.
Але коли доктор Ткач вийшов, Геннадій узяв руку сина.
— Ні, сину мій.
Максим подивився на нього, не розуміючи.
— Що ти маєш на увазі, кажучи «ні»? Тату, це лікування може тебе врятувати, може дати мені час.
— Час, — м’яко поправив Геннадій. — Час у лікарні, під’єднаним до апаратів, щодня відчуваючи біль. Це не той час, якого я хочу, сину.
— Тоді чого ти хочеш? — Максим відчув, як сльози обпікають йому очі. — Хочеш, щоб я залишився тут і дивився, як ти помираєш, нічого не роблячи?
Геннадій усміхнувся тією усмішкою, яку Максим любив усе своє життя.
— Я хочу, щоб ти використав ці гроші на щось краще. Я хочу провести останні дні тут, у цьому домі, з моєю дружиною і моїм сином. Без болю, без апаратів, лише любов. Я хочу, щоб, коли я піду, ти знав, що я був найбагатшою людиною у світі, бо мав усе, що справді має значення.
Лариса, яка слухала з-за дверей, увійшла в сльозах і обійняла чоловіка.
— Ох, старий упертюху, завжди такий упертий.
— Тому ти в мене й закохалася, — пожартував Геннадій.
І на мить Максим побачив у своїх батьках молодих людей, які познайомилися десятки років тому, коли життя було важким, але любові вистачало.
Максим прийняв рішення батька, хоч це й розривало йому душу. Він найняв медсестер, які спеціалізувалися на паліативній допомозі, щоб Геннадій не відчував болю. Він перетворив головну спальню на просторе світле приміщення з відчиненими вікнами, які впускали сонце й спів птахів…
