Рада директорів зібралася у вівторок. Марту не запросили, і вона цього не чекала. Про результат повідомила Ірина, яка розносила протоколи й затрималася біля її столу на секунду довше, ніж потрібно.
— Рішення відклали, — сказала вона тихо. — До закриття ставки. Ковальчук лютує. Литвин задоволений. Вербицький майже всю нараду мовчав.
— Дякую.
Марта повернулася до монітора, але Ірина не пішла.
— Ти справді не боїшся?
— Чого саме?
— Ковальчука. Він такі речі пам’ятає.
— Я зробила чесний аналіз. Якщо через це виникає конфлікт, він не зі мною. Він із цифрами.
Ірина подивилася на неї так, як дивляться на розумну людину, яка чомусь не розуміє найпростішого устрою світу. Потім забрала папери й пішла…
