У четвер о 17:45 Марта надіслала Вербицькому файл на п’ятдесят дві сторінки: модель, припущення, три сценарії, стрес-тест і чотири сторінки висновків. Головний висновок був незручний для всіх. У базовому сценарії проєкт виходив на окупність до шостого року з внутрішньою дохідністю 14,2%. У песимістичному показник падав до 7,8%, нижче вартості капіталу холдингу. У стрес-сценарії актив ставав збитковим. Ключовими ризиками залишалися ставка фінансування й темп продажів у перші два роки. Рішення залежало не від красивої цифри на папері, а від готовності прийняти ці ризики після фіксації умов.
Вона не написала ні «заходити», ні «відмовитися». Вона сформулювала, за яких умов кожна відповідь перестане бути ворожінням і стане рішенням.
У п’ятницю Вербицький викликав її на дев’яту. Він стояв біля столу, не біля вікна. Перед ним лежав роздрукований аналіз, поля були густо списані олівцем.
— Сідайте, — сказав він.
Уперше він запропонував це сам.
Марта сіла.
— Сторінка тридцять перша. Ставка дисконтування. Чому 11,3?
— Середньозважена вартість капіталу холдингу за три останні звітні періоди плюс премія за ризик проєкту.
— Самі рахували?
— Так. Внутрішня база й публічна звітність.
— Климчук ставив дванадцять.
— Можливо, округлив. Або користувався старою структурою боргу. В останньому періоді вона змінилася.
Вербицький дивився на неї мовчки, потім перегорнув сторінки до висновків.
— Ви свідомо уникнули прямої рекомендації.
— Ні. Рекомендація є: ухвалювати рішення лише після фіксації умов фінансування. Поки ставка не закрита, будь-яке «входити» чи «не входити» створює видимість визначеності.
— Рада хоче короткої відповіді.
— Рада має розуміти, що короткість без закритої ставки — ілюзія. Я можу написати потрібне слово, але це вже буде не аналітика.
Він відклав папери.
— Ковальчук буде незадоволений.
— Імовірно.
— Литвин також.
— Швидше за все.
Вербицький узяв олівець і один раз стукнув ним по столу. Не нервово, не ритмічно. Марта вже починала розуміти: так він не випускав роздратування, а зрушував думку.
— Ви усвідомлюєте, що після такої позиції вас можуть прибрати з проєкту?
— Так.
— І вас це влаштує?
— Якщо мене усунуть за чесну модель, наступний аналітик напише те, що від нього чекають. Тоді холдинг увійде в проєкт або відмовиться не через розуміння ризику, а через те, що в суперечці переможе одна зі сторін. Це буде вже ваше рішення, не моє.
Тиша в кабінеті стала майже матеріальною. Вербицький мовчав так довго, що більшість людей почали б пом’якшувати сказане, пояснювати, відступати на пів кроку. Марта не відступила.
— Мирослава підготує версію для ради, — сказав він нарешті. — Формат узгодите з нею до понеділка.
— Добре.
— Висновки не змінювати.
— Добре.
Вона підвелася.
— Левченко.
Марта зупинилася біля дверей. За ці тижні вона вже засвоїла: він вимовляв її прізвище саме тоді, коли розмова нібито закінчилася.
— Климчук пішов через цей проєкт, — сказав Вербицький. — Написав «не входити», бо так було безпечніше. За тиждень Ковальчук добився його звільнення.
Вона дивилася на нього спокійно.
— Я знаю.
— Звідки?
— Прочитала його записку й знайшла профіль у діловій мережі. Тепер він аналітик другого рівня в регіональному банку. Після п’яти років роботи тут.
Вербицький не відразу відповів.
— Ви вирішили, що я намагаюся вас налякати?
— Ні. Ви хочете, щоб я розуміла, куди потрапила.
— І?
— Я потрапила туди в понеділок, коли взяла завдання й не відмовилася.
Вона вийшла. У коридорі біля ліфта коротко, майже непомітно видихнула. Не від страху. Просто весь час розмови тримала дихання десь усередині й дозволила йому вийти лише тепер…
