Я дивився на цю постановку майже відсторонено. Ще недавно її тремтячі руки могли б змусити мене сумніватися, але тепер я бачив, як точно розрахована кожна деталь: строгий костюм, підкреслений живіт, втомлений нахил голови, тихе дихання жінки, яку ніби довели до відчаю. У залі сиділи звичайні люди, і для них така картина працювала безвідмовно. Мар’яна завжди вміла викликати бажання захистити її, і сьогодні знову намагалася перетворити це вміння на юридичний аргумент.
Вони почали агресивно. Вимагали визнати майнові претензії Мар’яни, заморозити основні рахунки компанії «Вершина-Буд», підтвердити зобов’язання за субпідрядними договорами, які я нібито свідомо підписав. З особливим задоволенням описували мою «неадекватну поведінку»: публічне звільнення Юрія, бійку, спалахи ревнощів, психологічний тиск на вагітну дружину. Мене змальовували небезпечною, зламаною людиною, яку треба терміново обмежити в управлінні фірмою.
Слухати це було неприємно, але вже не боляче. Я розумів, що вони використовують саме ті декорації, які ми самі їм залишили: синець Юрія, наказ охороні, моє мовчання, Мар’янину хустинку. Для зовнішнього погляду картина справді складалася зручно. І чим упевненіше вони її малювали, тим важливіше було не втручатися. Максим ледь торкнувся мого ліктя, коли я одного разу хотів підвести голову, і цього руху вистачило: час іще не настав.
Я слухав і майже фізично відчував, як пастка, підготовлена для мене, розкривається на очах. Максим Гордейчук сидів поруч незворушно, робив короткі нотатки і не перебивав. Коли адвокати Мар’яни нарешті вичерпали перший потік звинувачень, він підвівся. Його голос був негучним, але в ньому з’явився метал.
— У сторони захисту з’явилися нові обставини і докази, що мають прямий стосунок до справи, — сказав він. — Прошу долучити матеріали і викликати свідків, без яких цей спір неможливо розглядати як звичайний майновий конфлікт.
Адвокати Клима переглянулися з лінивими усмішками. Вони вирішили, що ми просто тягнемо час. Потім двері зали відчинилися, і всередину увійшов Юрій. За ним — Соломія з папками, Віра з холодним спокійним поглядом і блідий Роман, який уже не був схожий на людину, впевнену у власному порятунку…
